29 червня 1941 р. з’явилася директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б), відповідно до якої партійні й радянські органи розпочали практичну роботу з формування партизанських загонів. До цієї роботи були залучені й органи НКВС УРСР, у складі яких створювалися спеціальні підрозділи. їхню діяльність координував заступник наркома внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач. Основу партизанських загонів складали бійці Червоної армії, що потрапили в оточення.
Щоправда, через швидке військ Вермахту створити партизанські загони і мережу радянського підпілля в західному регіоні та правобережних районах України не вдалося. Цьому також сприяло негативне ставлення багатьох громадян України, особливо в Галичині й на Волині, до радянської влади. Тож перші спроби налагодити збройну боротьбу в тилу ворога провалилися.
Партизанський рух розгорнувся в лісових масивах Північної України після налагодження централізованого керівництва. Наприкінці 1941 р. утворилися партизанські загони О. Федорова на Чернігівщині, С. Ковпака та С. Руднєва на Сумщині, О. Сабурова - на території Сумської і Брянської областей. На основі цих загонів згодом було організовано великі партизанські з’єднання. Москва забезпечувала їх зброєю, усім необхідним для бойової, диверсійної та розвідувальної діяльності.
Объяснение:
конституция СССР
курс на индустриализацию
курс на коллективизацию