Столітня війна, яка тривала з 1337 року по 1453 рр., між Францією і Англією, була найтривалішим військовим і політичним подією за історію двох держав. По суті справи, це була не війна, а кілька військових кампаній, чергуються примиреннями. Розбіжності між Англією і Францією зародилися ще в 1066 році при нормандських завоюваннях, коли англійський король, будучи одночасно знатним вельможею у Франції, заволодів величезними площами земель у цій країні. Монархи Франції, побачивши в цьому небезпеку, намагалися припинити розширення англійських володінь. Продовженням цього тривалого конфлікту і стала столітня війна.
Етапи столітньої війни
Столітню війну можна розділити на 4 основних етапи. Перший тривав 23 роки – від оголошення війни королем Англії Едуардом III до перемир’я, оголошеного в 1360 році в Бретіньї. За цей час Франція зазнала чимало військових поразок. Перші дні війни, восени 1337, ознаменовані настанням Англії в Пікардії. Потім була низка перемог англійців – морська перемога у 1340 році при Слейле, в 1346 при Креси, а в 1356 році старший син Едуарда III принц Уельський, на прізвисько «Чорний принц» через колір його лат, полонив короля Іоанна II.
За час цього етапу війни у Франції відбулося Паризьке повстання, а 1360 у Бретіньї було укладено перемир’я, за яким французи втратили південні землі від Луари, а це третина земель країни, і морський порт Кале.
Другий етап тривав 27 років – з 1369 по 1396. У середині 70х років 14 століття французи звільнили більшу частину своїх земель. За Франції пройшли повстання, викликані невдоволенням народу високими податками. У країні в той час було дуже неспокійно, столітня війна погіршувалася усобицею феодальних партій країни бургундців і арманьяков, що перейшла в громадянську війну. Перемир’я, що настало в 1396 році, дало перепочинок обом сторонам на 18 років.
Третій етап був самим швидкоплинним, він тривав з 1415 по 1420 рік і ознаменувався новими великими перемогами англійців. Генріх V, англійський король, підпорядкував багато областей Франції, Нормандії і розбив армію французів в 1415 році при Азенкуром. Франція була без грошей і без армії, а усобица між арманьяками і бургундцями розколола територію країни. Незалежний государ східних і північних земель Франції герцог Бургундський вступив з англійцями в союз, і в 1420 році між ними був підписаний мир у Труа, за яким французьким регентом став Генріх п’ятий. Крім того, регент вступив у шлюбний союз з Катериною, дочкою короля Карла VI, втіливши в реальність об’єднання корон. Сина ж Карла VI позбавили престольних прав.
Четвертий етап тривав з 1420 по 1453 рік, і став найбільш вирішальним і найбільш кровопролитним. У 1422 році померло король Карл VI і регент Генріх V, після чого герцог Бургундський спільно з англійцями оголосили королем Франції та Англії сина регента і принцеси Генріха VI. У свою чергу, позбавлений спадкових прав дофін Карл, син попереднього короля, проголосив себе Карлом VII, французьким королем. Франція розкололася на три частини: землі, завойовані англійцями під владою Генріха V, області під політичним тиском герцога Бургундського і південні території, визнані владою Карла VII. В 1428 Бургундці разом з англійцями обложили Орлеан, який був пропускним квитком до земель півдня Франції. У цей момент до війни приєдналося населення, і народний рух, який очолила Жанна д’Арк, початок визволення Франції. 1429 року Орлеан був звільнений, і це стало переломним етапом столітньої війни. У липні цього ж року урочисто коронувався Карл VII. Герцог Бургундський перейшов на сторону нового короля в 1435 році, і вже в 1436 році були вигнані англійські війська зі столиці, а пізніше і з інших південно-західних міст і фортець. До літа 1451 фактично столітня війна була закінчена, але восени 1452 англійці спробували відвоювати назад південний захід Франції, захопивши Бордо і деякі фортеці в Гиени. Карл VII весною 1453 особисто очолив армію для визволення південного заходу країни. Влітку того ж року французи розбили англійські війська при Кастійоне і Шатійон. А в жовтні французам здався гарнізон супротивників у Бордо – 19 жовтня 1453 став днем завершення столітньої війни.
Перемога Франції в столітньої війні означала не так ліквідацію англійців на території країни і звільнення від завойовників, скільки централізацію Франції, створення національного сильної держави. Пам’ять про війну залишиться в серцях французів, як про сам великомасштабному зіткненні двох держав, про складне і кровопролитному подію, поступово зародитися національну самосвідомість і силу духу у французькому народі.
Объяснение:
Бату́, прозванный Саин-ханом[1] (монг. Бат хан?, ᠪᠠᠲᠤ
ᠬᠠᠨ?; рус. Баты́й; ок. 1209 — 1255/1256) — монгольский полководец и государственный деятель, сын Джучи, внук Чингисхана. После смерти отца в 1227 году стал ханом Улуса Джучи (Золотой Орды), после смерти деда в том же году был признан старшим среди чингизидов второго поколения. Решением курултая 1235 года Бату было поручено завоевание территорий на северо-западе, и тот возглавил поход против половцев, Волжской Булгарии, русских княжеств, Польши, Венгрии и Далмации.
БАТЫЙ