Справою Бейліса називають суд над київським євреєм Менахемом Менделем Бейлісом. Вихідним пунктом стало вбивство дванадцятирічного хлопчика Андрія Ющинського 12 березня 1911 року. Цей процес викликав обурення в Європі через політичну інструменталізацію процесу (антисемітизм).
Під враженням Жовтневого маніфесту та реформ Столипіна, політична дискусія в Російській імперії все частіше мала місце; зокрема, почали виступати за скасування антиєврейських законів. Міністр юстиції Іван Щегловітов став її захисником і зміг отримати значний після вбивства Столипіна в 1911 році.
20 березня 1911 року в печері під Києвом було знайдено тіло Андрія Ющинського, який зник за вісім днів раніше. Тіло його було частково роздягнене і мало майже 50 колото-різаних поранень. На його похороні були розповсюджені листівки, які зображували вбивство хлопця як ритуальне вбивство, яке здійснили євреї.
Попри докази того, що вбивцею була Віра Чеберяк, київські консерватори та ультраправі чорносотенці вимагали звинувачення саме у ритуальному вбивстві. За підтримки МВС їм вдалося звільнити інспектора міліції. На підставі свідчень службовця, єврея Менделя Бейліса було заарештовано та звинувачено у викраденні та вбивстві Ющинського.
Навіть через два роки після його арешту обвинувачення все ще не мало доказів проти Бейліса. Однак процес розпочався в 1913 році. Попри успіх захисту, який підтверджував невинність Бейліса, обвинувачення стверджувало, що вбивство Ющинського насправді було ритуальним вбивством невідомих єврейських злочинців.
ЗМІ повідомляли про справу Бейліса по всій Європі. Очевидна причетність вищих державних службовців до помилкових звинувачень викликала велике обурення за кордоном. Після Лютневої революції 1917 року численні слідчі справи Бейліса були заарештовані. Веру Чеберяк та членів її банди судили в 1919 році через вбивство Ющинського.
Древнеегипетская медицина — самая древняя из документированных медицинских систем. С XXXIII века до н. э. до персидского вторжения в 525 году до н. э. она не претерпела особенных изменений в плане практики, которая, тем не менее, была передовой для своего времени в некоторые исторические периоды и включала в себя простую неинвазивную хирургию лечения переломов и обширный набор фармакопеи. Древнеегипетская медицина оказала влияние на многие последующие медицинские системы Древнего мира, в том числе на греческую. Лечение в Древнем Египте представляло собой синтез магии и терапии. Как правило, они применялись в совокупности по принципу: «Магия действенна вместе с лекарственным средством, лекарственное средство действенно вместе с магией». Но вместе с тем, встречаются и источники, в которых роль магии и заклинаний рассматривается как решающая, действенная сама по себе. Египтяне практиковали бальзамирование, при котором внутренние органы трупа извлекаются и помещаются отдельно, то есть можно предположить, что египтяне примерно представляли анатомическое устройство человека, однако не знали функций каждого органа. Например, органом мышления и вообще самым важным органом человека считалось сердце, как единственный орган, ощутимо реагирующий на происходящее, и его обычно оставляли в груди.
Египетские врачи были осведомлены о существовании пульса и связи между пульсом и сердцем. Автор «папируса Смита» даже имел смутное представление о сердечно-сосудистой системе, хотя и не о кровообращении, и он не мог или считал неважным, различать кровеносные сосуды, сухожилия и нервы. Древние египтяне разработали свою теорию «каналов», которые несли воздух, воду и крови в организме по аналогии с рекой Нил; если они станут заблокированы, поля станут нездоровы, и они применяли этот принцип к телу: если человек был болен, то нужно использовать слабительные, чтобы разблокировать «каналы».
Операция была довольно распространённой практикой среди врачей для лечения телесных повреждений. Египетские врачи признавали три категории повреждений: поддающиеся лечению, спорные и неизлечимые заболевания. Излечимые заболевания хирурги быстро оперировали. Спорными болезнями были те, при которых больной мог предположительно прожить без лечения, поэтому пациенты, входившие в эту категорию, наблюдались, и если их болезнь сохранялась, то предпринимались хирургические попытки излечить её. Хирургические инструменты, обнаруженные в археологических памятниках, включают ножи, крюки, свёрла, щипцы, весы, ложки, пилы и вазы с ладаном.
Справою Бейліса називають суд над київським євреєм Менахемом Менделем Бейлісом. Вихідним пунктом стало вбивство дванадцятирічного хлопчика Андрія Ющинського 12 березня 1911 року. Цей процес викликав обурення в Європі через політичну інструменталізацію процесу (антисемітизм).
Під враженням Жовтневого маніфесту та реформ Столипіна, політична дискусія в Російській імперії все частіше мала місце; зокрема, почали виступати за скасування антиєврейських законів. Міністр юстиції Іван Щегловітов став її захисником і зміг отримати значний після вбивства Столипіна в 1911 році.
20 березня 1911 року в печері під Києвом було знайдено тіло Андрія Ющинського, який зник за вісім днів раніше. Тіло його було частково роздягнене і мало майже 50 колото-різаних поранень. На його похороні були розповсюджені листівки, які зображували вбивство хлопця як ритуальне вбивство, яке здійснили євреї.
Попри докази того, що вбивцею була Віра Чеберяк, київські консерватори та ультраправі чорносотенці вимагали звинувачення саме у ритуальному вбивстві. За підтримки МВС їм вдалося звільнити інспектора міліції. На підставі свідчень службовця, єврея Менделя Бейліса було заарештовано та звинувачено у викраденні та вбивстві Ющинського.
Навіть через два роки після його арешту обвинувачення все ще не мало доказів проти Бейліса. Однак процес розпочався в 1913 році. Попри успіх захисту, який підтверджував невинність Бейліса, обвинувачення стверджувало, що вбивство Ющинського насправді було ритуальним вбивством невідомих єврейських злочинців.
ЗМІ повідомляли про справу Бейліса по всій Європі. Очевидна причетність вищих державних службовців до помилкових звинувачень викликала велике обурення за кордоном. Після Лютневої революції 1917 року численні слідчі справи Бейліса були заарештовані. Веру Чеберяк та членів її банди судили в 1919 році через вбивство Ющинського.