Головну перевагу парламентської системи зазвичай бачать в максимально тісному зв'язку з принципом народного представництва. В певній мірі і проходження партійних установок і програм, зв'язаність ними політичного курсу може виступати як перевага парламентської системи, оскільки дає чітку ідеологічну основу незалежно від смаків і пристрастей партійних лідерів.
Недоліки парламентської системи, так само як і президентської, є продовженням її переваг.
Нестійкість коаліцій у парламентських системах веде до зміни уряду, до нестійкості всієї політичної системи в цілому (характерний приклад цього дає Італія з її частими парламентськими кризами). В результаті необхідності витримування певної ідеологічної лінії в уряду може гатися нестача прагматизму.
Під час криз і ускладнень, коли потрібно діяти швидко, приймаючи персонально всю відповідальність, у парламентських системах відчувається брак повноважень в уряду і глави держави. В той же час у парламентських системах є на перший погляд парадоксальна тенденція приниження ролі парламенту в умовах, коли члени уряду одночасно є депутатами і виступають як політична еліта на противагу меншості. У цьому випадку уряд узурпує законодавчу владу, надаючи парламенту можливість тільки «штампувати» закони, чого не може в принципі бути в президентських системах.
Головні переваги президентської республіки полягають у тому, що це — відносно проста система командного типу з вираженою персональною відповідальністю, а отже, володіє значними перевагами з точки зору ефективності державного управління.
Недоліки президентської системи є продовженням її переваг: для неї характерна висока концентрація влади, що в країнах з нестійкими традиціями демократії загрожує збереженням і навіть посиленням авторитарних рис у політичному режимі (особливо цьому сприяє з'єднання поста глави держави і глави виконавчої влади). Крім того, застосування президентської системи в країнах зі складними міжнаціональними, міжконфесійними та внутрішньо-конфесійних відносинами президентська модель не дає адекватного вирішення проблем організації державної влади. Недоліком президентської системи є і відсутність належного зв'язку між партійним складом парламенту і партійною приналежністю президента. Це веде до розбалансування політичної системи і різноспрямованості політичних процесів в єдиній державній машині, ламаються політичні цикли.
На мою думку в нашій країні наразі діє президентська демократія, та вона і є найбільш ефективною в сучасній Україні. Адже народу потрібно приймати участь у виборі президента їхньої країни.
Племена найманов, кереев, жалаиров в основном жили в центральных и западных районах Монголии. Начиная с X века, они стали осваивать территорию Казахстана. Найманы, по письменным источникам VIII века, состояли из 8 племен, населяли земли между рекой Орхон и Алтайскими горами. Монголы называли их найманами. Столицей найманов был город Балыкты (на реке Орхон).
При хане Наркеш Даян (1160-1203 гг.) государство хорошо развивалось. Во время его правления найманы начали заниматься земледелием, у них начинает развиваться оседлая городская жизнь.
Младший брат хана Наркеша Даяна Инанч-бильге смог окончательно избавиться от вторжения каракитаев. Он развил торговые отношения с другими странами. Объединил все восемь племен и образовал единое государство. В народе его прозвали Бильге хан (Знающим ханом).
В 1204 году Чингисхан организовал поход против Даян хана и победил его войска. Сын Даян хана Кучлук переселился в Жетысу. Завоевательные походы монгольских войск 1217 года стали причиной падения государства найманов.
В монгольских летописях содержатся сведения о существовании жалаирского государства. Они жили у берегов рек Селенга и Хилок, в верховьях реки Орхон, у хребтов Каракорумских гор. В 1201 году Жамука на берегу реки Аргунь созвал курултай и объявил себя гурханом. Государство Жалаиров состояло из 10 родов. Узнав об этом, Чингисхан в союзе с ханом кереев Торы, разгромил его войско осенью 1201 года. К.Жалаири писал, что жалаиры – одна из больших ветвей племени алаша (казах). Жетысу является основным местом расселения жалаиров на территории Казахстана.
В XI веке в состав Керейского ханства входило 8 аймаков, населявших племена кереев, жирклы, конком, сакал, тутау, албат, тунхаи, кыркун. Летовки Торы хана находились в Талане, Дабане и Науыре, а зимовки - на берегах реки Откел, в местностях Орман курке, Толе, Камысты, Куланды, Кулыне. Керейское государство достигло своего наивысшего расцвета в Х-ХII веках во времена правления Маркус хана и его сына Куршакуз хана. Персидский историк Рашид ад-Дин писал о кереях: «Жившие в ІХ-ХІІІ веках на территории Монголии кереи – сильный развитый народ. Они ослабли под воздействием Чингисхана. У них была очень высокая культура, они пользовались древнетюркской письменностью».
Хан - титул правителя найманов и кереитов. Власть осуществлялась по улусской системе. Улусская система схожа с народной системой управления. Улус имел определенную территорию. Ханская ставка - высший орган власти. В XII веке система управления войском подразделялась на десятки, сотни, тысячи и тумены. Хан сам назначал командующих тысячами и туменами. Внутренними делами в улусах управляли шерби. Хан единолично присваивал титул «шерби» и назначал на эту должность. Воины хана у найманов, кереитов, жалаиров - нукеры. Найманы, кереи и жалаиры в основном занимались скотоводством. Кереи в основном занимались коневодством.