Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»
Согласно новейшим данным археологии [34], древнейшие следы обитания человека на территории России относятся ко дошелльскому времени (3 — 2 млн лет назад) и обнаружены в Сибири, на Северном Кавказе и в Прикубанье. В частности, стоянки Богатыри и Родники на Тамани возрастом 1,5 млн лет [35]. Стоянки следующего этапа, шелльского (730—350 тыс. лет назад) обнаружены в Воронежской [36], Калужской [37], Тульской, Волгоградской областях [38]. Примерно 150 тыс. лет назад ашельские культуры сменились мустьерскими. Стоянки этого типа широко распространены по европейской части России. На протяжении указанных культур развивался и физический тип человека — местные виды австралопитеков, позже — архантропы, палеоантропы (включая свои виды «неандертальцев») , которых сменил человек современного типа неоантроп.
Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»