Не знайшовши у Римі великих запасів продовольства, через два дні готи рушили на південь, спустошуючи Кампанію, Луканію і Калабрію. Втративши через шторм захоплений у Реджио флот, вони так і не зуміли перебратися в Сицилію, звідки мали намір дістатися багатої хлібом Північної Африки, й отаборились у Південній Італії, де у місті Козенца через кілька місяців, наприкінці 410-х років Аларіх несподівано помер від хвороби.
Вторгнення вестготів до Італії призвело до падіння земельних податків від однієї п'ятої до однієї дев'ятої від їх вартості до вторгнення в постраждалих провінціях. Аристократична великодушність, місцева підтримка громадських будівель і пам'ятників верхніх класів закінчилася в південно-центральній Італії після захоплення і розкрадання цих регіонів. Це був перший випадок за 800 років, коли місто Рим було захоплено, що зробило Західну Римську імперію більш вразливою і військово слабкою. Це стало шоком для людей обох частин імперії, які розглядали Рим як вічне місто і символічне серце їхньої держави. Східно-римський імператор Феодосій II оголосив три дні жалоби в Константинополі. Св. Ієронім написав у скорботі: «Якщо Рим може загинути, що може бути безпечним?»
Захоплення Рима було кульмінацією багатьох кінцевих проблем, що стоять перед Західною Римською імперією. Внутрішні повстання і узурпації послабили імперію перед зовнішніми вторгненнями. Ці фактори назавжди пошкодили стабільність Римської імперії на заході. Римська армія тим часом ставала все більш варварською і нелояльною по відношенню до Імперії.Ще більше за негативними наслідками захоплення Рима вандалами відбулося у 455 році. Остаточний розпад Західної Римської імперії стався у 476 році, коли німецький вождь Одоакр скинув останнього західноримського імператора, Ромула Августула, і оголосив себе королем Італії.
Объяснение:
В 1883 году Г. В. Плеханов совместно с другими бывшими участниками ранее распавшейся в 1879 году «Земли и Воли» из крыла народников из «Чёрного передела» и эмигрантами-революционерам основал в Женеве первую российскую марксистскую организацию — группу «Освобождение труда». В конце 1894 — начале 1895 годов по инициативе Плеханова был создан «Союз русских социал-демократов за границей». С середины 1880-х годов уже и на территории Российской империи появляются первые социал-демократические кружки: «Партия русских социал-демократов» Д. Благоева (1883—1887), «Товарищество Санкт-петербургских мастеровых» П. В. Точисского (1885—1888), группа Н. Е. Федосеева (1887—1889), «Социал-демократическое общество» М. И. Бруснева (1889—1892). Участники этих кружков изучали марксистскую литературу и вели пропаганду среди рабочих; власти подвергали членов кружков репрессиям, отправляя их в тюрьму или ссылку, но вместо разгромленных кружков возникали новые[2].
В 1887 году в Киеве состоялось совещание между киевской социал-демократической группой «Рабочее дело» и социал-демократами Петербурга и Москвы. В том же 1887 году еврейские социал-демократические группы Северо-Западного и Привисленского краёв объединились во «Всеобщий Еврейский Рабочий Союз в Литве, Польше и России», или «Бунд».
В 1895 году из Петербургской социал-демократической группы возник «Союз борьбы за освобождение рабочего класса» — зачаток марксистской партии в России, в чём была большая заслуга В. И. Ульянова (Ленина)[3].
Объяснение:
Андрій Шептицький
Объяснение:
Андрій Шептицький