Династический кризис конца 16 века выливался из правления Ивана Грозного. Не оставив твердого в решениях наследника (Федор Иванович не участвовал в принятии важный государственных решений), Иван IV обрек страну на кризис династии, а значит и на кризис всего государства. После смерти Федора Ивановича прямых наследников у Рюриковичей не осталось. Однако власть не могла достаться родовитому или популярному человеку, нужен был потомок царя, имеющий право на трон. Дело осложнялось тем, что младшие ветви династии Рюриковичей имели весьма зыбкие права на трон и не могли претендовать напрямую, так как родство было неблизким. Основными кандидатами на престол стали Федор Романов, Борис Годунов, Федор Мстиславский и Богдан Бельский. В результате было решено выбрать царя на Соборе 1598 года. Царем был выбран Борис Годунов. Однако большая часть боярства проигнорировало это решение и возложила корону на Симеона Бекбулатовича, объяснив это тем, что его род принадлежит к династии Золотой Орды. Также именно он заменил Ивана Грозного при его временном отречении от престола. В результате борьбы Годунову удалось победить боярство и заручиться поддержкой армии и Церкви. Короновался Борис 3 сентября 1598 года в Успенском соборе. Однако устранение политических оппонентов это не решило проблемы законности власти. Ведь царь выбранный людьми, а не данный «Божественным промыслом» был малолигитимен и не пользовался большой поддержкой
Ищи:
Объяснение:
Реформація - це важливе явище європейської культури, яке змінило хід історії. Професор теології Мартін Лютер, прибивши до дверей замкової церкви у Вітенбергу (31 жовтня 1517 р., напередодні дня Всіх Святих) свої "95 тез" і започаткувавши Реформацію, поклав початок релігійним і культурним змінам у Німеччині і за її межами, що мали своїм наслідком соціальні, економічні й політичні трансформації.Загалом той час є періодом поступового руйнування традиційного, т. зв. феодального, суспільства і натурального господарства, а також - інтенсивного розвитку ринкових відносин, географічних відкриттів, колонізації Америки. Ці процеси помітно змінили не лише Європу - вони мали світовий масштаб.UA / RUЩо дала Реформація Європі і Україні?2017 року світ відзначатиме 500-річчя Реформації. Президент України Петро Порошенко підписав указ "Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації". Щоправда, дехто вбачає в цьому кроці президента навіть "поклоніння перед Заходом".Автор: Петро Кралюк10 грудня 2016, 00:00Мартін Лютер як ченець.Лукас Кранах, 1521 р.Мартін Лютер як ченець. Лукас Кранах, 1521 р.2017 року світ відзначатиме 500-річчя Реформації. Президент України Петро Порошенко підписав указ "Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації". Щоправда, дехто вбачає в цьому кроці президента навіть "поклоніння перед Заходом".Реформація - це важливе явище європейської культури, яке змінило хід історії. Професор теології Мартін Лютер, прибивши до дверей замкової церкви у Вітенбергу (31 жовтня 1517 р., напередодні дня Всіх Святих) свої "95 тез" і започаткувавши Реформацію, поклав початок релігійним і культурним змінам у Німеччині і за її межами, що мали своїм наслідком соціальні, економічні й політичні трансформації. Загалом той час є періодом поступового руйнування традиційного, т. зв. феодального, суспільства і натурального господарства, а також - інтенсивного розвитку ринкових відносин, географічних відкриттів, колонізації Америки. Ці процеси помітно змінили не лише Європу - вони мали світовий масштаб.У деяких країнах Європи формуються монархічні держави з сильною централізованою владою. Відбуваються трансформації наявних соціальних інституцій і виникають нові структури. У таких умовах не могло не постати питання про кардинальні зміни в християнських церквах, які і на Заході, і на Сході відігравали помітну роль у суспільстві.Ці питання, власне, й вирішувала Реформація - суспільно-релігійний рух, який продемонстрував на духовному й культурному рівнях кризу феодалізму і початок становлення нових буржуазних відносин. Коли на зміну феодальній прийшла буржуазна еліта, представники останньої починають чимдалі більше надавати значення не так усталеним суспільним цінностям (становим привілеям, місцю людини в соціальній ієрархії), як новим якостям - ініціативності, енергійності, здатності діяти нетрадиційно тощо. Це не могло не спричинити переоцінки цінностей, зокрема й релігійних.