ответ:С шестидесятых годов XIV века со времён Великой замятни произошли важные политические перемены в жизни Золотой Орды. Начался постепенный распад государства. Правители отдалённых частей улуса приобрели фактическую самостоятельность, в частности, в 1361 году обрёл независимость Улус Орда-Эджена. Однако до 1390-х годов Золотая Орда ещё оставалась более или менее единым государством, но с поражением в войне с Тамерланом и разорением экономических центров начался процесс распада, ускорившийся с 1420-х годов.
В начале 1420-х годов образовалось Сибирское ханство, в 1428 — Узбекское ханство, затем возникли Казанское (1438), Крымское (1441) ханства, Ногайская Орда (1440-е) и Казахское ханство (1465)[38]. После смерти хана Кичи-Мухаммеда Золотая Орда перестала существовать как единое государство.
Главным среди джучидских государств формально продолжала считаться Большая Орда. В 1480 году Ахмат, хан Большой Орды, пытался добиться повиновения от Ивана III, но эта попытка окончилась неудачно, и Русь окончательно освободилась от татаро-монгольского ига. В начале 1481 года Ахмат был убит при нападении на его ставку сибирской и ногайской конницы. При его детях в начале XVI века Большая Орда прекратила своё существование.
1)12 октября 1492 2) низнаю 3)Метрополии 4) низнаю 5)Испания и Португалия 6)1 открытие новых земель, морей,островов и океанов. 2 доказали шарообразность Земли 7) низнаю 8)Абсолютная монархия
9) низнаю 10) 31 октября 1517 года 11)Игнатий де Лойола 12)низнаю 13).Гонение церкви на науку. 2. Сбор десятины 3. Торговля индульгенцией 4. Продажа церковных должностей 5. Невежество церковнослужителей 6. Обмирщение сознания 7. Вмешательство духовенства в вопросы светской власти
Объяснения
болше не могу устала
Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах. Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством. Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст. місіонери. З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми. Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах. Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця. Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент. Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій. Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою. Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони. У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери. Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.
Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р
і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося. У 1899-1900 рр. . воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня. Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим. Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою. В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій. Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.
Циси коливалася, не знаючи, що робити. Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам. Саме ця точка зору і взяла гору. Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців. II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера. Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня). Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль