Если в середине XV в. здесь жило около 55 млн человек (сейчас примерно столько живет в какой-нибудь одной большой европейской стране), то в конце XVII в. – почти вдвое больше. Увеличение населения было связано с ростом продолжительности жизни. Возросла урожайность, люди стали лучите питаться, получили возможность больше заботиться о младенцах, стариках и больных. Большое значение имело развитие медицины и гигиены.
Сосуд для хранения лекарств
Однако человеческая жизнь все еще оставалась плохо защищенной. Как и встарь, ей угрожали три страшных бедствия: голод, болезни и война. Особенно опасным было то, что они часто действовали вместе. Так, война нарушала нормальное развитие хозяйства, вслед за военным разорением приходил голод, а из-за него, в свою очередь, люди легче становились жертвами эпидемий. Например, Франция – далеко не самая бедная часть тогдашней Европы – пережила в течение XVI в. тринадцать голодовок в масштабе всей страны, в XVII в. – еще одиннадцать. И это – не считая тех многочисленных случаев, когда голод обрушивался на какую-нибудь одну провинцию. Множество жизней уносили эпидемии чумы, оспы и тифа, с которыми все еще не умели бороться. И в любой момент человек мог оказаться жертвой насилия со стороны солдат, разбойников или разъяренной толпы.
1. Причини греко-перських війн
У V ст. до н.е. настав період найвищого розквіту грецького світу. Але на початку століття грекам довелося зі зброєю в руках відстоювати свою свободу і незалежність у боротьбі з могутньою Перською державою, яка намагалася підкорити Елладу. Походи персів проти греків ми називаємогреко-перськими війнами (500-449 рр. до н.е.), хоча самі греки у ті часи їх називали мідійськими. Вони вважали, що мідійці, які раніше жили у Малій Азії і були підкорені персами, є один і той же народ, що і перси.
Головними причинами війни були:
- намагання володарів Персії підкорити грецькі поліси Балканського півострова;
- опір грецьких полісів на Іонійському узбережжі Малої Азії загарбницькій політиці Персії.
2. Похід Дарія І проти скіфів
Перед тим, як здійснити похід проти греків, перський цар Дарій І вирішив здійснити похід проти скіфів, що жили у Причорноморських степах. Цим походом Дарій І намагався вирішити два завдання: по-перше, покарати скіфів, за їх набіги, що вони здійснювали в азійські володіння персів, а, по-друге, забезпечити тил у майбутній війні з греками.
У 513 р. до н.е. велике перське військо, через збудовані грецькими майстрами мости через протоку Босфор і річку Дунай (Істр) вступило у межі Великої Скіфії. Охорону мостів перський цар доручив своїм союзникам грецьким правителям-тиранам іонійських міст. Два місяці тривав похід персів у глиб степів. Весь час перси без успіху переслідували невловимих кочовиків, які на шляху персів спалювали пасовища і засипали колодязі. Крім того скіфи вчиняли стрімкі набіги на перське військо, осипаючи йог стрілами, завдаючи значних втрат. Скіфські царі прислали Дарію багатозначні дари: мишу, жабу і п’ять стріл. Це послання означало: „Якщо Ви, перси, як птиці не полетите в небо, або як миші не зариєтеся в землю, або як жаби не поскачете у болото, то не вернетеся назад, бо будете вражені стрілами”.
Тим часом один з правителів міста Херсонес Мільтіад підмовляв своїх колег тиранів, що охороняли мости, зруйнувати їх, щоб перське військо не змогло повернутися. Проте ті не послухалися Мільтіада, боячись за своє майбутнє. Коли знекровлене і знесилене, з великими втратами перське військо разом з Дарієм повернулося з безрезультатного походу, Дарію донесли про заклики Мільтіада. Мільдіад зрозумів, що йому не поздоровиться, тікає на свою батьківщину в Афіни, а Дарій з тих часів став вважати афінян своїми головними ворогами.