Ко́ртесы (исп. cortes — дворы) — в средневековой Испании региональные сословно-представительные собрания, с XIX века — парламент в Испании и Португалии. Первые кортесы были созданы в 1137 году в Кастилии.
Первоначально в кортесах могли участвовать только дворяне и духовенство. Лишь в 1188 году в кортесах получили представительства горожане.
Большое значение они опять получили при Кадисских кортесах.
В 1814—1820 годах и с 1823 по 1834 годы им пришлось уступить место абсолютизму; в 1836 году они редактировали новую конституцию, в 1845 году переделанную в консервативном духе, а в 1856 году снова подвергшуюся переделке чрезвычайными кортесами.
После Славной революции 1868 года учредительное собрание кортесов составило комиссию для подготовки конституции, изданной 6 июня 1869 года. После отречения Амадея кортесы провозгласили республику, но не успели выработать проект её организации.
В современной Испании
Основная статья: Генеральные кортесы Испании
В Португалии
В Португалии кортесы издавна участвовали в законодательстве. После обретения независимости от Испании (1640 год) кортесы собирались реже (см. Португалия).
Объяснение:
извините что много
Реформи 60-х pp. XIX ст. створили умови для швидкою розвитку капіталістичних відносин у Росії. Але тут вони мали свої особливості. Росія залишалась аграрною країною. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувався на прусський кшталт - поміщицькі господарства поступово переходили на товарне капіталістичне виробництво. Це забезпечувало в Роси формування капіталістичних відносин за недостатнього первинного нагромадження капіталу. Грабіжницький характер селянської реформи відіграв роль первинного нагромадження, а також створив умови для забезпечення промисловості дешевою робочою силою.
Проте цей процес стримувався низкою чинників. Було збережено, зокрема, селянську "общину", що вповільнювало процес майнового розшарування. Промисловість, яка тільки-но створювалася, не могла забезпечити роботою велику кількість робітників. До того ж у Росії стався демографічний вибух: до кінця XIX ст. населення подвоїлося. Розвиток капіталістичних відносин відбувався на тлі збереження позаекономічних методів експлуатації селян (відробіток, здольщина) і навіть патріархального укладу господарювання.
Попри сповільнений розвиток капіталізму, в сільському господарстві були помітними нові явища. Соціальне розшарування селян супроводжувалося зростанням кількості сільськогосподарських найманих робітників. У 70-х pp. їх було 700 тис, а в 90-х - близько 3,5 млн; зростало виробництво товарного хліба.
Капіталістичні відносини на селі успішно розвивались у тих районах, де існувало традиційно розвинене селянське чи поміщицьке товарне господарство, і в новоосвоєних районах (південь України, Північний Кавказ, Казахстан).
У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, тобто перехід на машинне виробництво. Це сталось у 90-х pp. XIX ст. Проте він відбувався одночасно з Індустріалізацією, що зумовило високу концентрацію виробництва і швидкі темпи розвитку. На 5% підприємств працювало 54,1% робітників. Початок індустріалізації характеризувався також прямим державним втручанням. Робилося це у формі державного фінансування залізничного будівництва, фінансової підтримки галузей важкої промисловості, особливо металургії та машинобудування, цільових державних замовлень.