Пётр I Алексе́евич, прозванный Вели́ким (30 мая [9 июня] 1672 года — 28 января [8 февраля] 1725 года) — последний царь всея Руси (с 1682 года) и первый Император Всероссийский (с 1721 года).
Во время (Эпоха Просвещения)Эпохи (Просвещения) стали процветать идеи о (Естественное право|Естественном праве). На основе этих идей были созданы и приняты (Билль о правах 1689|Билль о правах) в (Великобритания|Великобритании), (Билль о правах (США)|Билль о правах) в (США) и ((Декларация прав человека и гражданина) во (Франция|Франции)
(Вторая мировая война) явно продемонстрировала необходимость всеобщего договора о правах человека. В (1941 год)у (Франклин Рузвельт) в своём (Обращение «О положении страны»|обращении «О положении страны») призвал поддержать четыре необходимые свободы: (свобода слова|свободу слова), (свобода совести|свободу совести), свободу от нужды и свободу от страха. Это дало новый толчок развитию человеческих прав как необходимому условию мира и окончанию войны.
Когда общественности стало известно о зверствах, которые совершала (нацистская Германия), стало очевидно, что (Устав ООН) недостаточно точно определяет права человека. Всеобщий договор, который бы перечислял и описывал права личности, был необходим.
Відповідь:
Петро І Великий (1672—1725) — російський цар (з 1682), імператор (з 1721) з династії Романових. Син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною. У 1682 р. посів престол разом зі своїм братом Іваном Олексійовичем. До 1689 р. перебував під регентською опікою старшої сестри Софії Олексіївни.
Шлях до одноосібного правління Петра був позначений жорсткою боротьбою з конкурентами та придушенням опозиції. Змалку цікавився військовою справою та мореплаванням, розпочав поступову перебудову московської армії та будівництво флоту, які намагався використати у війнах з турками за здобуття виходу до Чорного моря (1695—1696). Відбувши протягом 1697—1698 рр. т. зв. «Велике посольство» до західноєвропейських країн, Петро переконався в необхідності переорієнтації зовнішньополітичних зусиль Росії на Північ і започаткуванні системних реформ, які б надали армії та державному управлінню модерного змісту. За його правління запроваджуються регулярні армійські штати, вишкіл, однострої, озброєння та статути, реформується система комплектування та управління збройними силами, відкривається мережа спеціальних навчальних закладів військового та технічного профілю, нарощується виробнича база. Основним зовнішньополітичним супротивником царя стає Швеція, війна з якою тривала 21 рік і завершилася підписанням вигідного для Росії Ніштадського миру (1721). Війни з Туреччиною (1711—1713) та Персією (1722—1723), що велися паралельно, продовжували експансіоністську політику Росії, але в сукупності всі вони призвели до надзвичайного економічного виснаження країни й значних людських втрат.
У внутрішній політиці правління Петра І супроводжувалося подальшою централізацією системи управління, змінами в соціальній структурі населення, спробами впровадження європейської системи бюрократії, обліку та контролю. Щодо Гетьманщини Петро І сповідував прагматичну за своєю сутністю і безкомпромісну за методами політику, направлену на залучення її економічних ресурсів та військово-економічного потенціалу для загальноросійських потреб. Кульмінацією зіткнення інтересів царя та козацької старшини стало повстання гетьмана Івана Мазепи (1708). Після придушення повстання і розгрому шведської армії під Полтавою (1709) почалося інтенсивне залучення української верхівки на службу Російській державі, а скасування української автономії ставало питанням часу.
Пояснення: