XII—XIII века — это время расцвета европейского средневековья. Сложившийся порядок вещей казался незыблемым. Несвободные крестьяне и гордые сеньоры, наемные солдаты и великие схоласты, нищенствующие монахи и рыцари-крестоносцы, изысканные трубадуры и гонимые, но неискоренимые еретики — всем, казалось, отведено свое надежное место в прочном мире христианской, точнее говоря, католической, Европы. А во главе этого мира — папа и император, «сияющие, как солнце и луна на небесах», по словам современников, забывавших, впрочем, что луна и солнце не ссорятся между собой.
Но с конца XIII в. самые вроде бы надежные устои средневекового общества начинают расшатываться, Европа — меняться. И дело тут не только в опустошавших целые страны эпидемиях и длившихся столетиями войнах. Происходят изменения, о которых раньше и подумать было трудно. Десятки тысяч крестьян поднимаются против своих господ, еретики громят армии верных католиков, мусульмане не только сокрушают последние государства крестоносцев в Святой Земле, но в конце концов водружают полумесяц даже над куполом Святой Софии Константинопольской. Что же касается «луны и солнца», то их сияние в равной степени заметно тускнеет, а звезды Французского и Английского королевств, похоже, начинают гореть куда ярче!
У цих умовах тільки воїн, сильний і безстрашна людина, здатний долати на своєму вірному бойовому коні величезні відстані, одягнений в блискучі на сонці зброя (до речі, що важили не один десяток кілограмів), міг навести порядок, покарати кривдників і покарати винних. Тож не дивно, що така людина вселяв побожний трепет жебракові селянинові середньовічної Європи, нерідко піддають жорстоких утисків з боку місцевих феодалів.Формування цього кодексу почалося в період переходу від античного світу до середньовіччя, на рубежі VI-VII ст. н. е., коли велика територія колись могутньої Римської імперії піддалася нападу варварської кінноти готовий з півночі і разом з величезною армією впала влада суворого і нещадного римського закону, поступившись місцем анархії і сваволі. Перші обряди урочистого посвячення у воїни існували вже в епоху Карла Великого (VIII ст. Н. Е.), Хоча саме поняття лицарства, нерозривно пов'язане з певним, уже сформованим на той час обрядом посвяти, виникло значно пізніше - в XI ст. В епоху Карла Великого молодої людини, який вирішив обрати славний шлях воїна, в урочистій обстановці Підперізує мечем і вбирали в військові обладунки, з цього моменту він ставав не тільки захисником країни, але і зберігачем віри і королівського закону. З великим натхненням молоді лицарі вели боротьбу з безчинствами, численними грабежами і розбійними нападами, твореним місцевими баронами, відновлювали законність королівського права . У лицарів понад усе цінувалися якості істинного воїна: мужність, хоробрість, здатність протистояти негараздам у важких походах, вміння приймати рішення і навіть в самому запалі бою залишатися холоднокровним і розважливим. Але не менш значущими були вірність своєму сюзерену і вміння тримати слово: договори найчастіше скріплювалися тільки незламною клятвою, зрадити яку означало стати клятвопорушником і ізгоєм в лицарському суспільстві ...
Но с конца XIII в. самые вроде бы надежные устои средневекового общества начинают расшатываться, Европа — меняться. И дело тут не только в опустошавших целые страны эпидемиях и длившихся столетиями войнах. Происходят изменения, о которых раньше и подумать было трудно. Десятки тысяч крестьян поднимаются против своих господ, еретики громят армии верных католиков, мусульмане не только сокрушают последние государства крестоносцев в Святой Земле, но в конце концов водружают полумесяц даже над куполом Святой Софии Константинопольской. Что же касается «луны и солнца», то их сияние в равной степени заметно тускнеет, а звезды Французского и Английского королевств, похоже, начинают гореть куда ярче!