учасна соціальна демократія походить з епохи ранньої промислової революції, коли сформувалась концепція утопічного соціалізму. Соціальна демократія складалася під впливом ідеології Французької революції 1789 та ідей соціалістів К. А. Сен-Симона, Ш. Фур'є, Р. Оуена[1].
Надалі істотний вплив на соціал-демократію (крім англосаксонських країн) надав марксизм, від якого вона прийняла ідеї пролетарської революції та диктатури пролетаріату, загальної рівності і т. д. В англосаксонських країнах на ідеологію лейбористських партій вплинуло фабіанство.
Наприкінці XIX — початку XX століття під впливом успіхів робітничого руху в індустріально розвинених країнах Заходу соціал-демократія поступово відійшла від марксизму і зосередилася на еволюційному вдосконаленні сформованого порядку. Збереження в програмах соціал-демократичних партій революційних гасел і вимоги встановлення соціалізму поєднувалося з прагматичною політичною практикою. Після Жовтневої революції в Росії соціал-демократія, що проголосила своєю метою побудову «демократичного соціалізму», і комунізм виявилися супротивниками.[1]
«Правий ухил в комунізмі означає тенденцію до відходу від революційної лінії марксизму в бік соціал-демократії», — говорив Й. В. Сталін в 1928 році[2]: «Перемога правого ухилу в компартіях капіталістичних країн означала б ідейний розгром компартій і величезне посилення соціал-демократії».
Цінності і цілі сучасної соціал-демократії
Объяснение:
Шелковый путь в эпоху Тюркского каганата
В V-VIII веках Великий Шелковый Путь достигает своего наивысшего расцвета. В это время, во второй половине VI века тюркоязычные племена народов Алтая объединились с народами Семиречья и Центральной Азии в Тюркский каганат, который впервые в истории объединяет в рамках одного государства практически весь ареал Евразийских степей, а так же области древних оседлых цивилизаций - Согд и Бухару, которые являлись ключевыми точками на трассе Великого шелкового пути. Тюрки не без влияния согдийских купцов становятся партнерами Византии по налаживанию прямой бесперебойной торговли от Китая к Средиземноморью. Рост городов оживил торговлю с Китаем, Ираном. Только в 627-647 годах в Китай было направлено 9 торговых посольств. Караваны шли через Мерв-Чарджоу-Бухару-Самарканд-Чач-Исфиджаб-Талас-Суяб и дальше к оазисам Восточного Туркестана.
Огромная масса шелка, бархата, различных других тканей, стеклянных изделий, украшений, парчи, кожаных изделий потоком шла из Китая в Византию и обратно, оседая в Бухаре, Самарканде, Ташкенте, Мерве, Кашгаре, Суябе, Куче и Турфане.
Согдийцы открывали по всей трассе торговые колонии, строили за многие тысячи километров от своей родины города, дворцы, храмы, создавали направления в музыке, живописи и архитектуре, привносили новые религиозные воззрения.
Торговые фактории и поселения согдийских купцов, ремесленников и земледельцев в VI-VIII вв. распространялись на северо-восточные районы центральной Азии, в Синьцзян, Южную Сибирь, Монголию, северный Китай, а на западе до Крыма.
Третий значительный период истории Великого Шелкового Пути приходится на конец VIII – начало XIII веков. Это период от арабских завоеваний и исламизации народов Передней Азии, Ирана, Кавказа, части Восточной Европы, Афганистана, Северной Индии и Центральной Азии до монгольских нашествий.