Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними.
На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою
После смерти отца, в 306 году, был провозглашен войском августом, после победы над Максенцием в 312 году в битве у Мульвийского моста и над Лицинием в 323 стал единственным полновластным правителем римского государства, христианство сделал господствующей религией, в 330 году перенёс столицу государства в Византий (Константинополь), организовал новое государственное устройство. Константин почитается некоторыми христианскими церквями как святой в лике равноапостольных (Святой Равноапостольный царь Константин)[1]. В то же время Римско-католическая церковь долго не включала его имя в список своих святых[2][3], но после Брестской унии имя Константина вошло в список святых РКЦ, он почитается в настоящее время как святой в лике равноапостольных, память 21 мая или 3 июня[4] в храмах, использующих восточный обряд[5].
Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними.
На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою