«Я обвиня́ю» (фр. «J’accuse…!») — статья французского писателя Эмиля Золя, опубликованная в ежедневной газете «Орор» (фр. «L’Aurore») 13 января 1898 года.
Она написана в форме открытого письма, адресованного президенту Франции Феликсу Фору, и обвиняла французское правительство в антисемитизме и противозаконном заключении в тюрьму Альфреда Дрейфуса. Золя указывал на предвзятость военного суда и на отсутствие серьёзных улик.
Письмо было напечатано на первой странице газеты и вызвало ажиотаж как в самой Франции, так и далеко за её пределами. Золя был обвинён в клевете и осуждён 23 февраля 1898 года. Чтобы избежать тюрьмы, писатель бежал в Англию. Он смог вернуться во Францию лишь после самоубийства полковника Анри и бегства майора Эстерхази, двух главных фигур дела Дрейфуса, в июне 1899 года.
Статья Золя вызвала широкий резонанс в культурном мире, став доказательством того влияния, которое интеллектуальная элита оказать на стоящих у власти.
Существует несколько версий перевода статьи на русский язык, выложенных в свободный доступ в сети Интернет.
Павло ПолуботокПісля падіння Мазепи та смерті Івана Скоропадського гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет, і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності. Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався. У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.
«Я обвиня́ю» (фр. «J’accuse…!») — статья французского писателя Эмиля Золя, опубликованная в ежедневной газете «Орор» (фр. «L’Aurore») 13 января 1898 года.
Она написана в форме открытого письма, адресованного президенту Франции Феликсу Фору, и обвиняла французское правительство в антисемитизме и противозаконном заключении в тюрьму Альфреда Дрейфуса. Золя указывал на предвзятость военного суда и на отсутствие серьёзных улик.
Письмо было напечатано на первой странице газеты и вызвало ажиотаж как в самой Франции, так и далеко за её пределами. Золя был обвинён в клевете и осуждён 23 февраля 1898 года. Чтобы избежать тюрьмы, писатель бежал в Англию. Он смог вернуться во Францию лишь после самоубийства полковника Анри и бегства майора Эстерхази, двух главных фигур дела Дрейфуса, в июне 1899 года.
Статья Золя вызвала широкий резонанс в культурном мире, став доказательством того влияния, которое интеллектуальная элита оказать на стоящих у власти.
Существует несколько версий перевода статьи на русский язык, выложенных в свободный доступ в сети Интернет.