Після загибелі гетьмана Павла Полуботка українська гетьманська держава переживала досить складний період, ознакою якого був постійний тиск з боку Російської імперії. Були часи, коли козацтво навіть не мало права обирати собі гетьмана, а державою керували то Малоросійська колегія (1724-1727), то Правління гетьманського уряду (1734-1750). Названі органи управління очолювали неукраїнські представники.
Вісімнадцятого березня 1728 року у козацькій родині Григорія та Наталії Розумів із села Лемеші поблизу Козельця на Чернігівщині народився син, якого назвали Кирилом. У нього був старший брат Олексій. Сталося так, що він (через свій особливий голос) потрапив до хору імператриці Єлизавети (доньки Петра І), яка правила з 1741 року. З часом той український козак Олексій та імператриця таємно взяли шлюб. Сім’я Розумовських отримала графський титул та, зрозуміло, — серйозний вплив на справи в імперії. За сприяння свого брата Кирило потрапив до Петербурга, де зробив стрімку кар’єру: дійсний камер-юнкер, камергер, граф, президент Петербурзької Академії наук, генерал-фельдмаршал, сенатор.
Після смерті Д. Апостола обирати нового гетьмана російська влада заборонила й передала управління Гетьманщиною «Правлінню гетьманського уряду». У 1744 р. під час перебування російської імператриці Єлизавети в Києві старшина звернулася до неї з проханням дозволити обрати гетьмана. У березні 1750 р. за її розпорядженням розширена Старшинська рада в Глухові обрала новим гетьманом Кирила Розумовського.
Кирило Розумовський (1728–1803) – останній гетьман Лівобережної України в 1750–1764 рр. Гетьманство отримав за сприяння свого старшого брата Олексія Розумовського – фаворита російської імператриці Єлизавети. Під час свого правління намагався відстоювати перед російським урядом автономні права Гетьманщини. Такі дії Розумовського викликали невдоволення правлячих кіл імперії, особливо після воцаріння Катерини II, спричинили його усунення від гетьманства й скасування посади гетьмана.
Объяснение:
пьышэғышңү нюхой бебро