П. Полубок це Павло Полубок. Український військовий та політичний діяч. Полковник чернігівський, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722-1724). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Під час Північної війни виступив на боці Петра I. Заарештований за підписання Коломацьких чолобитних та супротив діяльності Малоросійської колегії. Помер в ув'язненні на території Петропавлівської фортеці.
Павло Полуботок розмовляє з Петром I у Петропавловській фортеці
22 травня 1723 року — Полуботка із старшиною викликали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти імператора.
23 червня 1723 року — Петро І заборонив указом проводити нові вибори гетьмана.
вересень 1723 року — розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. Полуботок пропонує замінити Малоросійську колегію Генеральним судом в семи персонах.
Данило Апостол і старшина привозять до Петербурга від імені всього Війська Запорозького Коломацькі чолобитні, в яких дати дозвіл на проведення гетьманських виборів та ліквідувати податки, впроваджені Малоросійською колегією[2].
10 листопада 1723 року — розгніваний Петро І наказав ув'язнити Полуботка, старшину і всіх, хто допомагав їм, до Петропавлівської фортеці[2].
середина 1724 року — справу Полуботка віддано на розгляд Вищого суду.
29 грудня 1724 року, близько 15:00 — Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі
17 лютого 1725 року — звістка про смерть Полуботка досягла Гетьманщини після повернення прислуги покійного гетьмана.
17 лютого 1725 року — в глухівській церкві відправлено панахиду по Полуботку (за народними переказами).
Объяснение:
правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів. Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі.
Объяснение:
ответ:Наполео́н I Бонапа́рт (корс. Napulione Buonaparte, итал. Napoleone Buonaparte, фр. Napoléon Bonaparte [napoleˈɔ̃ bɔnɑˈpaʁt]; 15 августа 1769, Аяччо, Корсика — 5 мая 1821, Лонгвуд, остров Святой Елены) — император французов (фр. Empereur des Français) в 1804—1814 и 1815 годах, полководец и государственный деятель, заложивший основы современного французского государства, один из наиболее выдающихся деятелей в истории Запада[6].
Наполеоне Буонапарте (так на корсиканский манер он называл себя до 1796 года)[7] свою профессиональную военную службу начал в 1785 году в чине младшего лейтенанта артиллерии. В период Великой французской революции достиг чина бригадного генерала после взятия Тулона 18 декабря 1793 года. При Директории стал дивизионным генералом и командующим военными силами тыла после того, как сыграл ключевую роль в разгроме мятежа 13 вандемьера 1795 года. 2 марта 1796 года был назначен командующим Итальянской армией. В 1798—1799 годах возглавлял военную экспедицию в Египет.Перейти к разделу «#Военная карьера»
В ноябре 1799 года (18 брюмера) произвёл государственный переворот и стал первым консулом. В последующие годы провёл ряд политических и административных реформ и постепенно достиг диктаторской власти.
Объяснение:Надеюсь я вам