Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
«вся галлия делится на три части. одну из них населяют белги, другую — аквитаны, а третью — племена, называющие себя кельтами, которых мы зовём галлами». я гай юлий цезарь отложил в сторону стиль — острую палочку для писания на навощённых дощечках — и задумался. седьмой год рим воюет здесь, а как мало удалось ему достигнуть. в риме уже не верят, что я сумею благополучно довести до конца завоевание галлии. я слишком поторопился, когда несколько лет назад объявил войну оконченной и сообщил сенату, что страну уже можно считать окончательно покорённой. завоевать эти варварские племена, у которых так сильна любовь к независимости и свободе, оказалось гораздо труднее, чем я первоначально думал. «записки о галльской войне» — книга, которую я начал писать — должна доказать римлянам трудность завоевания. я должен отразить обвинения в легкомыслии, с которым он втянул рим в бесконечную войну, немало уже стоившую римскому народу. надо суметь написать книгу так, чтобы всем казалось, что я не заинтересован в оправдании или прославлении своих действий, а беспристрастно рассказываю о событиях, свидетелем которых пришлось быть. я описываю страну, её обитателей, их удивительные, столь отличные от римских обычаи и нравы. заальпийская огромная страна, простирающаяся от альп, средиземного моря и пиренеев на север до многоводного рейна, богатая железом, медью, золотом, строевым лесом. население этой страны превышает численностью жителей всей италии. если эти многочисленные, говорящие на сходных языках племена объединятся, рим не сможет существовать спокойно. ведь знают же все в риме, что когда-то в давние времена галлы уже переходили альпы. они истребили на севере италии местных жителей и поселились в плодородной долине реки по. с тех пор эта часть полуострова и стала называться предальпийской галлией. народы италии трепетали перед страшными завоевателями.слабая и маленькая тогда римская община деньгами и подарками откупалась от галльских нашествий. но галлы не сумели создать прочного государства. военный союз их племён распался. этим и воспользовались я. не прошло и двухсот лет, как племена галлов, осевшие в северной италии, были завоёваны римским государством. не сразу покорились свободолюбивые галлы. много раз они восставали, и мои легионеры частично их истребили, а остальных выселили. только под. самыми альпами ещё живут несколько слабых племён. предальпийская галлия заселена теперь римскими колонистами, но по-прежнему ещё считается провинцией и римским наместником.за альпы нас манили огромные пространства плодородной земли. семьдесят лет тому назад нам удалось захватить полосу побережья средиземного моря от италии до испании. здесь мы основали колонию нарбон, и область вокруг этого города, заселённую нами римлянами, называют нарбонская галлия, или просто — провинция.
Відповідь:
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Пояснення: