Римська держава пройшла три етапи розвитку: 1-й (VIII - VI ст. до н. е.) - царський; другий (509-31 до н. е.) - республіканський, третій - імперський (31 до н. е. - 476 н. е.). Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX - IV ст. до н. е.
Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон. Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво. Торгували з Південною Італією, Сіцілією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. карбували монети. В VII-VI ст. до н. е. з розкладом родового ладу в етруському суспільстві формуються рабовласницькі відносини. Але історія їх утвердження пов'язана не з етрусками, які не втримали свого панування, а з розвитком римської общини на території Лації.
Період ІІІ - І ст. до н. е в історії господарства був переходом від родової до сусідської общини, їй був притаманний дуалізм, оскільки патриціанські сім'ї (римські громадяни називалися патриціями) мали у власності 2 югера (0,5 га) землі, а у володінні - ділянку общинної землі, вели окреме господарство. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Плебеї не мали політичних і громадських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу кметів (залежних людей).
Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.
До плебеїв відносили або поневолене, або прибуле населення, а також безземельних вільних корінних жителів. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади. Більшість плебеїв займалася землеробством, торгівлею, ремеслом.
Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування общинного землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення суперечностей між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, і плебеями обумовили розклад общинних відносин.
Протягом VІ-ІІІ ст. до н. е. в Італії склалось рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було в основному домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Туллія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 5 категорій не за родовими, а за майновими ознаками.
Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.) як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клієнтели, боргове рабство. У другій половині IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення общинних земель, встановити норму володіння в 500 югерів (125 га) і норму для випасу худоби (100 голів великої і 500 - дрібної). На початку IV ст. до н. е. римські громадяни були звільнені від боргового рабства.
Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.
ІІ - І ст. до н. е. були періодом розвитку рабовласницького господарства, що набуло класичних форм. Економічне піднесення продовжувалося в перші два століття н. е. в межах Римської імперії. Раби відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але основна частина - в сільському господарстві. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Римське право забороняло перетворювати своїх громадян на рабів. Переважало приватне рабовласництво, значення державного було незначним.
Объяснение:
По-другому, эту эпоху развития культуры называют Возрождение. Оно впервые зародилось в Италии, где ещё в 13 и 14 веках были заметны его признаки. Окончательно Ренессанс установился к 15 веку. В остальных европейских странах этот культурный процесс начался немного позже. К концу 15 века Ренессанс, кратко говоря, достиг своего расцвета. В 16 веке, с появлением новых видов культуры, Возрождение заканчивается.
Сначала слово «Возрождение» применялось в 14 веке исключительно к живописи.
Тогда говорили о «возрождении» искусства в Италии после многих лет упадка. Позднее этот термин стал применяться относительно ко всей эпохе. В этот период возникает необычайный спрос на античную культуру – вновь изучаются труды древних авторов, а латинский и греческий язык учат все образованные люди. Ренессанс с его ошеломительным расцветом стал словно отблеском богатейшей культуры античности.
Эпоха Ренессанса приходится на конец Средних веков, на начало перехода европейских стран от феодального строя к буржуазному. В это время влияние религии уже значительно ослабевает, что делает возможным появление культуры светской, в корне отличающейся от подчиненной церкви культуры средневековья.
Возрождение начинается в необычайно интересное время. Это становление нового класса общества – буржуазии, невиданное до этого развитие торговли между странами и материками, бурный рост городов старых и появление новых. Это время значительных географических открытий, показавших Европе новые континенты и страны. Это появление книгопечатания, когда становится возможным в большом количестве выпускать книги.
Главной отличительной чертой эпохи Ренессанса был гуманизм – человек и его чувства становятся предметом изучения поэтов и художников. Петрарка и Боккаччо в Италии, великий поэт и прекрасный, остроумный писатель, становятся основоположниками идей гуманизма, который мгновенно распространился в другие страны.
1.являлась война с империей Цзинь.
2.Тэмучь был провозглашон чингисханом и объединил монголов.
3.блин я не знаю на третий вопрос ответ прости.
4.глобальные исторические характеры.
5.он собрал разнорядные отряды инайманов и кераитов.
Объяснение:
если не правильно то не ставь нарушение