Ко́нсул (лат. consul) — высшая выборная магистратура в эпохуреспублики в Древнем Риме.
Должность консула была коллегиальной, то есть консулов было сразу двое, избирались они на один год в центуриатных комициях. Коллегия двух консулов была учреждена, согласно античной традиции, после изгнания царя Тарквиния Гордого.
Согласно римской традиционной истории, консулы сначала выбирались только из патрициев, но в результате борьбы плебеев с патрициями с 367 до н. э. один из консулов стал избираться из плебеев (первым из плебейских консулов стал Луций Секстий). Однако современные историки ставят это под сомнение, указывая, что около 30% консулов, правивших до Луция, носили не патрицианские, а плебейские имена.
Консулы обладали высшей гражданской и военной властью, набиралилегионы и возглавляли их, созывали сенат и комиции, председательствовали в них, назначали диктаторов, производилиауспиции и т. д. В чрезвычайных обстоятельствах сенат наделял консулов неограниченными полномочиями.
Право вести судебные процессы по гражданским делам с 367 до н. э. перешло к младшим коллегам консулов — преторам.
консулов были квесторы.
Знаками отличия консула являлись тога с широкой пурпурной каймой, курульное кресло (лат. Sella curulis), инкрустированноеслоновой костью, и сопровождение 12 ликторов с фасциями, в которые за городской чертой вкладывались топоры.
В римской системе летосчисления годы обозначались именами консулов данного года (они именовались лат. CONSULES ORDINARII).
По законам республики, минимальный возраст консула составлял 41 (для патриция) и 42 года (для плебея). Но дозволялись исключения: Помпей впервые стал консулом в 27 лет.
По окончании срока должности консулы получали в управление какую-либо провинцию и звание проконсула.
В эпоху империи консулы утратили реальную власть, эта должность превратилась в почётный титул, а из выборной должность превратилась в назначаемую.
Дикта́тор (лат. dictator, от dicto — диктую, предписываю):
Человек, стоящий во главе диктаторского режима (см. Диктатура), единоличный правитель государства, обладающий неограниченной властью и стоящий над законом. [источник не указан 296 дней] чрезвычайное должностное лицо (магистрат) в период Республики (V — 2-я половинаI века до н. э.) в Древнем Риме, назначавшееся консулами по решению сенатамаксимум на 6 месяцев при крайней опасности (внутренних неурядицах, военной опасности и т. д.), когда признавалось необходимым передать власть в руки одного лица. (переносн.) — жёсткий, авторитарный руководитель, лицо, облечённое неограниченной властью в какой-либо области управления или хозяйства
Подробнее - на -
Каждая минута войны забирала жизни 4-х солдат, а ещё чуть меньше 9 человек ежеминутно получали ранения.
На войну, в которой принимали участие 34 государства с населением около 1 миллиарда человек (67 % от населения планеты), было мобилизовано около 65 миллионов мужчин.
5 миллионов мирных жителей территорий военных действий погибло по тем или иным причинам
не менее 6 миллионов человек, ослабленных тяготами войны, умерли уже после войны в результате эпидемии гриппа в 1918-1919 годах.
В процентном соотношении к численности населения, самые большие жертвы пришлись на:
Сербию — погибло 6 % населения.
Францию — 3,4 % населения.
Румынию — 3,3 % населения.
Германию — 3,0 % населения.
Узбекистан занимает 14 место в мире по добыче природного газа, третье место в мире по экспорту и шестое место по производству хлопка, седьмое место в мире по запасам урана (4 % мировых запасов урана), по общим запасам золота Узбекистан стоит на четвертом месте в мире, а по уровню добычи золота — на седьмом. За 1991—2017 годы структура экономики кардинально изменилась: доля сельского хозяйства в ВВП снизилась с 37 % до 19,2 %[8].
Объяснение:
З оповіді літописця 1054 р. довідуємося,що Ярослав віддав Київ старшому синові Ізяславу.Чернігівщину - Святославові,Переяславщину-Всеволодові,Володимир-Волинський - Ігореві,а Смоленськ - В'ячеславові,заповівши їм ''не переступати братнього уділу''.Задум Ярослава полягав у тому,щоб кожний із синів почергово перебував на київському столі : щойно звільнявся стіл у котрійсь із земель ,як відбувалося пересунення братів на щабель вище та ближче до Києва.Головним ,за розпорядженням Ярослава,мав бути старший із братів.У історичній науці немає одностайності в оцінці цього заповіту Ярослава.Існує думка,що заповіту як такого не існувало,а текст,уміщений у літописі,було складено на замовлення улюбленого Ярославого сина Всеволода,якщо випало книяжити в Києві останнім із Ярославичів.
Якщо треба інформація про правління Ярославичів - глянь це відео,багато цікавої інформації : ЗНО. Готуймося разом! Тріумвірат Ярославичів
Варто взяти до уваги 1055 рік (коли до руських кордонів вперше підійшли половці) . Того разу обійшлося без сутички : переяславський князь Всеволод зумів розійтися з половцями мирно.Та коли 1062 року половецька орда вперше підійшла до Переяслава,виявилося,що дружини самого лише Всеволода для відсічі нападникам замало.Справжня битва відбувалася 1068 на ріці Альта. Об'єднане військо трьох Ярославичів зазнало нищівної поразки.Князі рятувалися втечею.
Року 1073 між синами Ярослава Мудрого стався розкол (див.відео ,бо якщо описувати тут - забагато тексту буде) .
1078 року старший Ярослав втретє посів київський стіл ,а Святославичів було позбавлено всіх найважливіших володінь.У братовбивчій війні в серпні 1078 року наклав головою князь Ізяслав .Повновладним київським володарем став Всеволод .Після смерті Всеволода 1093 року ніщо,здавалося б,,не перешкоджало В.Мономаху посісти київський стіл . Проте він не пристав на спокусливу пропозицію,а запросив на Київський стіл сина старшого Ярославича - Святополка Ізяславича ,адже саме він за принципом старшинства мав переважні права на Київ.
Володимир Мономах підтримував тісні стосунки з братами й племінниками . Йому зокрема,належала ініціатива організації зїзду князів у Любечі 1097 року ( одна з ключових подій,на яку варто звернути увагу) . На любецькому з'їзді було схвалено принцип князівської вотчини - тобто володіння,що належали батькам.
Коли 1113 року помер князь Святополк ,кияни,розчаровані його не дуже вдалим володарюванням ,підняли повстання,вимагаючи собі за князя В.Мономаха Дослідники схильні вбачати в київському повстанні 1113 року тонкий розрахунок князів - претендентів на київський стіл ,передусім Мономаха.Адже згідно з правом вотчини В.Всеволодович не міг посісти київського столу.Певної законності його утверджено в Києві,власне,надали повстання й воля киян.