Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне і античне рабство
Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.
Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу.
Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд.
Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу.
Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади.
Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю.
І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди. Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників.
тайпин тяньго просуществовало с 1851 по 1864 г. и распространяло свою власть на обширную территорию с многомиллионным населением. великая крестьянская война тайпинов, потрясавшая китай полтора десятилетия, окончилась поражением прежде всего потому, что в тот период отсутствовали объективные условия, необходимые для победы китайского крестьянства. не было еще пролетариата, без руководства которого невозможны успех крестьянских восстаний и подлинное социальное освобождение крестьянства. не было и буржуазии, которая могла бы при определенных условиях направить крестьянскую войну по пути буржуазной революции. в середине xix в. в китае не было еще объективных предпосылок для появления достаточно могучей общественной силы, которая могла бы преодолеть сопротивление реакционных сил китайского общества и заменить феодальные производственные отношения капиталистическими отношениями, обеспечить независимость китая перед лицом посягательств иноземных захватчиков.основной и главной движущей силой тайпинского восстания и большинства других народных выступлений того времени было крестьянство. тайпинскому восстанию были свойственны слабости, присущие крестьянским войнам эпохи феодализма. религиозно-мистическая окраска движения и религиозный фанатизм вождей тайпинов помешали им установить единство с теми народными движениями, которые не разделяли религиозного учения хун сюцюаня. в попытках организации тайпинского государства ярко проявились крестьянские мечты о всеобщем равенстве, но в то же время и неспособность крестьянства, не руководимого передовым классом, подняться выше представления о «справедливом царе», что к установлению монархической формы правления. как и восстания разина и пугачева в россии, тайпинское восстание носило царистский характер. поражению восстания способствовали и внутренние раздоры.