Відповідь:
Пояснення:
1. Через дефіцит поточних рахунків латиноамериканські країни на початку 80-хроків розпочали процеси врегулювання, що включали зменшення сукупного попиту фіскальними, монетарними заходами, за до політики доходів та підвищення відносної ціни конкурентоспроможних товарів на міжнародному рівні через зміну обмінного курсу, тарифну політику. У деяких країнах відбувалося поєднання цих заходів з програмами публічного інвестування та з іншими діями уряду, спрямованими на імпортозаміщення.
2. Впровадження МВФ фінансової дисципліни серед боржників та зростання торгових прибутків, що можна було використовувати на виплату боргу, стало причиною чистого відпливу фінансових ресурсів з регіону. Це відбувалося одночасно з відносно повільним зростанням цін на первинні товари, що становили 80% експорту Латинської Америки. Отже, лібералізаційна економічна стратегія, проведена на вимогу Міжнародного валютного фонду, спричинила у країнах регіону на початку 80-х значний економічний спад. Економічна криза і програми МВФ, за визнанням експертів ООН, значно погіршили і соціальну ситуацію.
3. Скорочення дефіциту такими заходами негативно позначилося на економічній активності та зайнятості. Досвід продемонстрував, що за фінансової лібералізації нерівновага ринків товарів, валюти, активів відбивається на кредитному ринку в абсурдно високих процентних ставках, що не дозволяють ліквідувати цю нерівновагу. Неможливо було спрямувати ресурси у конкурентоспроможні або імпортозаміщуючі галузі.
4. Відплив фінансових ресурсів за кордон погіршив можливості інвестування за рахунок національних заощаджень, незважаючи на збільшення останніх. Відбулося обмеження імпортної здатності, тому через недостатню кількість імпортних комплектуючих стало неможливим використання недозавантажених потужностей. Це стало, фактично, основною перешкодою економічного відродження регіону.
5. За оцінками науковців, у Латинській Америці протягом 70-80-х років ігалися значна гнучкість цін та різке падіння реальних доходів. Отже, інфляцію там пов'язують з високими інфляційними очікуваннями. Вони, виходячи з досвіду, при стабільній інфляції виявляються вірними. Інфляція враховується в економічних стратегіях приватних економічних суб'єктів, що значно знижує її дестабілізуючий вплив. Водночас при раптовому виникненні чи прискоренні інфляції очікування можуть бути некоректними, державі легше впливати на приватні економічні стратегії.
6. Специфіка кризи у країнах Латинської Америки зумовлює те, що політики скорочення зовнішнього дефіциту та стабілізації відбувалися неодночасно. Адже існують несумісні їхні компоненти, зокрема девальвація, що за умов значних обсягів імпорту тиснутиме на витрати, виступатиме інфляційним чинником та утруднюватиме стабілізацію. Тому експерти рекомендували передусім проводити політику скорочення дефіциту, пов'язану зі структурною перебудовою, навіть за рахунок деякого зростання інфляції.
