Императоры солдатские — условное название группы римских императоров, правивших в 235—284.
Солдатские императоры — общее название некоторых из императоров Древнего Рима, как правило, незнатного происхождения, которых назначала армия. Многие из них быстро сменяли друг друга, не сумев проявить ярких политических
11 мая 330 года провели торжественное «открытие» города и провозглашение Второго Рима столицей Римской империи. Новый Рим освятили по языческим и христианским обычаям. Константин назвал новую столицу своим именем – Константинополь. На торжестве императора почитали как бога Гелиоса, а Константинополь поставили под защиту богини Тюхе (богине удачи и судьбы). Для украшения новой столицы из Рима и Греции привезли многочисленные произведения искусства. Их использовали для украшения улиц, площадей и зданий. Император Константин сформировал управление городом по образцу управления Римом. Возглавлял городскую власть городской перфект (градоначальник). Из сенатором, переселившихся из Рима, создали сенат с особыми полномочиями. Плебс Константинополя получил такие же права, как и римские плебеи. Константин использовал новое расположение столицы для укрепления собственной власти. Новый город не был нагружен древними традициями старого Рима, что усилению домината. Остаток жизни Константин провёл в своём городе или в его окрестностях. Незадолго до кончины император принял обряд крещения и стал христианином. Крестил его епископ Евсевий, поддерживающий взгляды арианства. Умер Константин в 337 году, после чего был обожествлён.
Доминат (от лат. dominus — «господин», «владыка») — политический строй Поздней Римской империи (IV—V вв.).
ответПевні варіанти відповідей на них можна відшукати в різноманітних концепціях та гіпотезах, які перебувають у сучасному науковому обігу.
"Дунайська гіпотеза", як найдавніша, посідає серед них провідне місце. Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври Нестор. У "Повісті временних літ" він починає слов'янську історію саме з Подунав'я: "По мнозех же временах сели суть слов'яни по Дунаєві". За Нестором, саме ця велика європейська ріка стала для слов'янства не тільки кордоном, а й центром - місцем, де розпочався процес формування та поширення слов'янства.
Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза" набула в працях російських (С. М. Соловйов, В. Т. Ключевський) та інших слов'янознавців XIX ст. її прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота зародилася безпосередньо на Дунаї - в епіцентрі формування індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення народів", повернулися на "дунайську прабатьківщину", про яку зберігали пам'ять упродовж усієї своєї історії.
Друзі : полковники Максим Кривоніс , Іван Богун , Іван Золотаренко , Михайло Кричевсткий.
Вороги : поляки , шляхтич , що його скривдив.