Українська діаспора утворилася передусім внаслідок сталінських депортацій та міграцій часів II Світової війни, умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис. жителів українського походження) і західну (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження).
Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли в межі державних кордонів сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження). Частина української еміграції віддає перевагу термінові "українці в країнах поселення".
Загалом по світу за межами України проживає близько 10 млн. осіб, які є за походженням українцями.
Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство "Україна", громадські та культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє часопис "Українська діаспора", який видає Національна академія наук України.
Правова система Китайської Народної Республіки — правова система Китаю, що входить до далекосхідної групи правових систем, характеризується стародавніми правовими традиціями і сучасним законодавством, які включають ідеї «соціалізму з китайською специфікою» і деякі засади романо-германського права. Переважання норм моралі над нормами права в регулюванні будь-яких питань суспільного життя — одна з його ознак.
Західна традиція, сприйнята китайським правом, істотно доповнена, особливо на рівні індивідуального регулювання, правовим менталітетом китайців, правова свідомість яких залишається в межах традиційної конфуціанської концепції правозастосування, де праву в процесах суспільного розвитку відводиться не головна, а допоміжна роль. Як наслідок, китайським правом була прийнята структура романо-германського права, система його джерел, кодифікація, юридична техніка, але в модифікованому вигляді, так як здійснювався достатній вплив зі Сходу[1].
Основними джерелами права КНР є закони та інші нормативні правові акти. Їх ієрархію утворюють Конституція, закони, постанови Постійного комітету ВЗНП, Постанови Державного ради підзаконні акти інших органів державної влади і управління, зокрема місцевих.