Магнати
представники шляхетського походження, родової й багатої знаті, великі землевласники.
Шляхта
провідний привілейований суспільний стан, що складався із вихідців різних соціальних груп, яким надавалися широкі політичні, майнові права та свободи і які несли військову службу.
Князі (титулована знать)
становили єдиний замкнутий стан, тому ні за багатство, ні за гроші, вплив чи владу не можна було стати князем, оскільки цього статусу міг набути тільки син князя (за кровним спадковим принципом).
Пани (заможна шляхта)
найзаможніші феодали, які вирізнялися родовитістю та спадковим землеволодінням; були членами великокняжої ради та брали участь у військових походах із власними військовими загонами.
Зем’яни (середня шляхта)
нащадки слуг, які здійснювали військову службу, завдяки чому отримували спадкове землеволодіння та певні шляхетські привілеї.
Бояри (дрібна шляхта)
виконували різного роду доручення та особисто несли військову службу; у своїх володіннях мали певні земельні наділи за рахунок виконання своїх обов’язків перед королем чи князем.
Духовенство
«церковні люди», – окремий привілейований стан у суспільстві, не підлягав світському суду, мав свою власну ієрархію.
Чорне
ченці та черниці.
Біле
світські парафіяльні священики.
Міщани
міське населення, яке займалися ремісничою та торговою діяльністю.
Патриціат
найзаможніші та найвпливовіші купці і ремісники.
Бюргерство
цехові майстри та середній клас населення.
Міський плебс
дрібні торговці, ремісники, вільні селяни.
Селяни
домінуюча частина населення, серед якого були як особисто вільні селяни, так і ті, що були прикріплені до свого наділу, відповідно – феодала.
Слуги
селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі, у разі потреби виступали із ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Данники
сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями; натуральна данина поступово витісняється грошовою платою.
Тяглі
відробляли панщину, та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю, сплачували податки та виконували різного роду повинності.
Первая часть реформ местного управления преследовала цель повышения эффективности налогообложения, а также организации содержания и поставок продовольствия для военно-морских частей.
Вторая часть — предполагала перевод местного управления со специфики военного времени к мирному периоду, основной целью которого стали укрепление полицейского надзора, борьба с бегством крепостных и развитием промышленности. Все местные реформы соответствовали общему направлению политики Петра I на централизацию гос.аппарата.
1699 — Учреждение Бурмистерской палаты,
1708-1711 — I этап губернской (областной) реформы прикрепил к каждой из новообразованных 8 губерний определенные военные части, которые губерния должна была снабжать рекрутами и продуктами,1719-1720 — II этап губернской (областной) реформы выстроил трехзвенную систему административно-территориального деления: губерния-провинция-дистрикт, 1720-1724 — создание Главного магистрата утвердило на уровне города новый административный орган, разделило города по численности населения, а горожан — на категории и гильдии, в зависимости от финансового положения и принадлежности к податным или неподатным сословиям.