Рассмотрев причины и последствия раздробления раннее средневекового Русского государства, мы пришли к выводу, что этот процесс был естественным. Европа также пережила полосу распада раннее
средневековых государств, раздробленности, локальных войн, чтобы затем развился процесс образования национальных государств светского типа, которые существуют до сих пор. Можно сделать вывод: Древняя Русь, пройдя полосу распада, могла прийти к аналогичному результату. Однако, развитие на территории Руси пошло иначе.
Переломным в истории Древней Руси, как и в Европе, стал ХIII век. Но если Европа с этого времени активно продвигалась по пути внедрения прогрессивного типа развития, то перед Русью стала другая проблема. Она должна была решать вопрос самосохранения. Татаро-монголы, появившиеся в пределах Руси в 1237 г., несли массовую гибель людей, разрушение городов, уничтожение того, что создавалось веками. Однако опасность шла не только с Востока, но и с Запада. Усиливающаяся Литва, шведы, немцы и ливонские рыцари наступали на русские земли. Причем, если с Востока шло разорение, то Запад требовал смены веры, принятия католичества.
Объяснение:
Катари заперечували всю ієрархію Римо-католицької церкви, таїнства, служби, культи святих, ікони, хрести, святу воду, індульгенції. Вони засуджували десятивідсотковий церковний податок. Катари визнавали один головний обряд-таїнство, що заміняв у них хрещення і причастя. Через цей обряд, людина відносилася до вищого розряду «досконалих», «друзів Божих». Врятуватися міг тільки «досконалий», яких були сотні, а прості віруючі - катари, яких було десятки тисяч, врятуватися не могли. Можливо, через цю догми хрестовий похід проти катарів досяг своєї мети, а сам орден не став масовим. «Досконалий» катар був аскетом. Вони заперечували воскресіння, роблячи виняток лише для грішників, які будуть покарані переселенням в тіла тварин. На чолі кількох катарських громад стояв єпископ, при якому перебували три духовних особи - старший син, молодший син і диякон. Дияконом могла стати жінка.
У 1176 ліонський купець П'єр Вальдо створив в Ліоні громаду і почав проповідувати Євангеліє. Вальденси вели суворо доброчесний б життя, вважаючи своїм ідеалом ідеал бідності. Вони заявляли, що слід коритися тільки хорошим священикам - таким, які ведуть апостольське життя. Тільки такі бездоганні священики мають право відпускати гріхи. Подібне вчення завдавало сильний удар тодішній церкві. Вони оголосили, що кожен хто праведно живе має право проповідувати і тлумачити Святе Письмо. Вони призначали своїх священиків, не спілкувалися з католицьким духовенством. Стали заперечувати право католицької церкви мати власність, збирати податки, відкидали таїнство.
Чим відрізнялися їх погляди від католицького вчення:
1) Відсутність ієрархії у системі
2) Заперечення таїнств та всіх супроводжуючих елементів у церкві (херсти, вода і т.д)
3) Ведення аскетичного життя
4) Право кожного дійсно віруючого проповідувати та відпускати гріхи
5) Жінка могла бути дияконом – феміністичний аспект
6) Віра у реінкарнацію, на відмінно від життя душі у раю.