Початком революційної бурі стали події 9(22) січня 1905 р. в Петербурзі. В цей день за наказом уряду була розстріляна мирна демонстрація робітників, які разом з сім'ями йшли до Зимового палацу з метою передачі цареві петиції про свої нужди. Страшна звістка про криваву розправу над учасниками демонстрації облетіла всю країну, викликавши глибоке обурення трудящих. Лозунг "Геть самодержавство!" став головною політичною вимогою всього багатонаціонального пролетаріату Росії
З перших днів революції соціал-демократичні організації України розгорнули велику агітаційно-пропагандиську роботу в масах-проводили нелегальні сходки, масовки, збори, закликаючи робітників до організації демонстрацій і мітингів протесту, до загального політичного страйку на знак солідарності з петербурзьким пролетаріатом. Скрізь поширювались листівки, присвячені подіям 9 січня.
Під впливом масової агітації і звісток про події "кривавої неділі" робітничий клас України активно включався у загальноросійский революційний рух. Уже 12 січня в Києві застрайкували робітники Південноросійского машинобудівного заводу (нині "Ленінська кузня"), заводу Гретера і Криванека (нині "Більшовик"). Незабаром страйк перекинувся й на інші підприємства. Протягом січня страйкували також робітники Катеринослава, Кам'янського , Горлівки, Юзівки, Єнакіево, Маріуполя, Житомира, Бердичева.Скрізь робітничі страйки супроводжувались мітингами та демонстраціями на знак протесту проти злочинств царизму.
У лютому-березні страйковий рух продовжував наростати, втягуючи в революційну боротьбу нові верстви робітничого класу. В деяких місцях Донбасу відбулися криваві сутички між страйкуючими і царськими військами.
Слідом за робітничим класом виступило й селянство. Перший великий селянський виступ на Україні мав місце на Чернігівщині. В ніч на 22 лютого селяни Глухівського повіту розгромили цукрорафінадний завод і маєток цукрозаводчика-мільйонера Терещенка на хуторі Михайлівському. Далі селянський рух поширився на інші губернії. Всього протягом січня-березня на Україні відбулося близько 140 селянських виступів.
Відповідь:
Адміністративно-територіальний устрій.
На Гетьманщину поширилася влада центральних установ Московської держави.
Поряд з цим Лівобережна Україна зберегла окреме козацьке самоврядування, військо, суд, податкову систему, митні кордони і таким чином користувалася широкою автономією.
Гетьманщина мала визначену територію.
Кордони Гетьманщини визначалися Зборівським трактатом, Андрусівським перемир'ям. Бахчисарайським договором, трактатом про "Вічний мир".
Лівобережна Гетьманщина поділялася на полки, які були військовими й адміністративно-територіальними одиницями.
На Лівобережжі у 60-х роках XVII ст. було 10 полків:
Переяславський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський, Київський, Лубенський,
Гадяцький і Стародубський.
На чолі кожного полку стояв полковник, якого обирали козаки або призначав гетьман. Центром полку було одне із значних міст полкової території. Своїми підлеглими полковник керував за до полкової козацької старшини — полкового обозного, писаря, осавула, хорунжого тощо. Полковник користувався всією повнотою влади на території свого полку.
Полки складалися із сотень, які очолювали сотники, що обиралися козацьким населенням полку або призначалися гетьманом. Сотенному управлінню підпорядковувалися міська і сільська адміністрація (війти, отамани).
Царський уряд зразу ж став на шлях обмеження, а згодом — ліквідації традиційного військово-політичного устрою Лівобережної України. В багатьох містах Гетьманщини розміщувалися царські воєводи, які часто втручалися у внутрішні справи місцевих властей.