двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі.
З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес
дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого - боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну
Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чорторийські, Любомирські та інші), розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані, православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя.
В правление Перикла афинская демократия достигла наибольшего своего развития. Раз в месяц[2] в городе собиралось народное собрание (экклесия), в котором должны были участвовать все граждане, и каждый мог высказывать свое мнение, а дела решались большинством голосов. Совет пятисот (буле) подготовлял предложения, которые должны были делаться народу, и заведовал текущими делами. Все судебные дела рассматривались судом присяжных (гелиэей), состоявшим из шести тысяч граждан, избранных по жребию и разделенных на десять отделений (дикастерий). Почти все государственные должности замещались посредством жребия, но каждый избранный перед вступлением в должность должен был доказать, что сумеет исполнять связанный с нею обязанности. Одни только стратеги продолжали избираться путем прямой подачи голосов и переизбираться вновь по истечении годового срока. Таким образом верховная власть в Афинах находилась непосредственно в руках народа. Чтобы народ имел возможность действительно исполнять, например, обязанности судей, которым было очень много дела с тяжбами, возникавшими в других городах, но рассматривавшимися в Афинах, Перикл ввел небольшое вознаграждение за отправление судейской должности, в размере двух‑трех оболов (8–12 копеек) в день, – сумма, на которую можно было иметь дневное пропитание. Тот же принцип был распространен и на другие должности, который стали теперь тоже платными. Мало того, деньги стали выдаваться беднейшим гражданам на покупку мест в театре (феорикон), а потом такую раздачу начали даже увеличивать, чтобы неимущие граждане могли покупать себе и пищу во время общественных празднеств. Державный народ афинский не мог не присутствовать на торжествах родного города, и кому это было не по средствам, того выручала государственная казна.
Причинами поразки було й те, що царизм вів
двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі.
З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес
дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого - боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну
Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чорторийські, Любомирські та інші), розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані, православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя.