Григо́рій Са́вич Сковорода́(22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також життя, через що його називали «Сократом».
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов'яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше церковнослов'янських елементів). Частину листування Сковорода вів також латинською мовою.[2][⇨]
За життя не надрукував жодного твору.
Объяснение:
12/12
Щоб стати персонажем тогочасного шлягеру, який, до речі, й дотепер озвучується окремими виконавцями та художніми колективами, князю Вишневецькому довелося пройти надзвичайно нелегкий і наповнений подіями різного характеру життєвий шлях. Народився він у сім'ї князя Івана Михайловича Вишневецького, котрий вів свій родовід від турово-пінських Рюриковичів і на час народження знаменитого згодом сина (це сталося на початку XVI ст.) був одним із провінційних місцевих урядовців Великого князівства Литовського. Дружиною князя й матір'ю Дмитра була Анастасія Семенівна Олізар, яка походила від представників дуже знатних родин — албанських князів Скандербегів, сербських князів Якимчів і молдавських господарів Деспотів. Ім'я Дмитра Вишневецького вперше зустрічається в документах за 1545 р., в яких він виступає власником ряду сіл на Волині. 1550 р. він уже відомий як черкаський і канівський староста, один із керівників боротьби з наїздами татарських орд на українські землі. Як стверджують історики, у 40-х роках XVI ст. князь Вишневецький став головним організатором козацтва в Україні-Русі, основним завданням якого на той час було знешкодження татарської військової експансії. Очевидно, саме тому його назвали одним із перших козацьких гетьманів, хоча інститут гетьманства як такий з'явився серед українського козацтва значно пізніше.