За умовами цього договору - «Кревської унії» - всі руські землі Великого Князівства Литовського теж ставали частиною об'єднаного Польсько-Литовської держави. Про їх перехід у католицьку віру в договорі не згадувалося.
Поки Ягайло хрестив литовців, Ядвіга, здебільшого силою, частиною дипломатією, закінчила Польсько-Угорсько-Литовський суперечка за «червенські міста» Київської Русі - за Галичину. З 1387 року Галичина стала складовою частиною Польщі. Чи не Литви, якій формально належали всі руські землі і яка претендувала на Галичину, а саме Польщі. Це дало можливість Польщі набагато раніше почати свою діяльно в Галичині по окатоличенню і ополяченню, ніж в інших російських землях, хоча й перебували в Польсько-Литовській державі, але входили до складу не Польщі, а Литви. Результати цього позначилися швидко: російська соціально-культурна верхівка дуже скоро повністю зникла - все стали «поляками».
Кревська унія була найбільшим історичною подією в історії Польщі, Русі та Литви. Вона на багато століть визначила шляхи розвитку та взаємини народів цих країн.
Польща стала провідником католицької агресії на Схід і повела в російських землях політику насильницького окатоличення, ополячення і соціального гноблення, яка, врешті-решт, привела до загибелі самої Польщі.
У російських землях об'єднаної держави була втрачена надія, що Російсько-Литовська держава буде захисником православ'я і об'єднання Русі. Русский елемент великого князівства Литовського з керівного перетворився в гнаного і переслідуваного. І він потягнувся до міцніючої Москві.
Історична роль Російсько-Литовської держави була зіграна. Абсолютно об'єктивно-реальна можливість об'єднання Русі не була здійснена. Керівництво об'єднаним державою виявилося в руках польських і суто католицьких, ворожих споконвічно-православної Русі.
Кревська унія була кінцем короткого золотого століття Литви, Російсько-Литовської держави.
Объяснение:
Таким чином протягом яких небудь двох років після укладення Кревської унії було зігнано з українських волостей усіх значніших князів. Правда Київську землю віддано іншому князеві, Скиргайлу Ольгердовичу, але він слідом помер; чернигівські землі дано Свитригайлові, але й той тут довго не посидів. На початках XV ст. на Україні залишилися тільки меньші князівства як ось Ратенське, Пінське, Чорторійське, Стародубівське, Острозьке. Це були вже не ті майже самостійні князівства-держави, а тільки великі маєтки. Як на маєтки, були вони незвичайно великі, на великі десятки верств, але не мали політичного значення. І Україна стала провінцією великого князівства Литовського.
Для українських феодалів (у цьому випадку народ навряд чи мав якесь політичне значення) збереження автономії Великого князівства було справою великої ваги, оскільки литовці, на відміну від поляків, визнавали їх за рівних собі. Більше того, у двох випадках Вітаутас продовжував особливо милу серцю його українських васалів політику. Він відновлює почате Альгердасом на схід, щоб «збирати руські землі», а також із наміром підкорити розрізнені залишки Золотої Орди йде на південь і паралельно зводить систему укріплень для захисту своїх підданих від кочовиків. Але поряд із цим вольовий Вітаутас вдається до заходів, що куди менше імпонували українцям. Аби зрозуміти їхнє значення, слід у загальних рисах охарактеризувати політичний устрій Великого князівства.
Із зближенням польської та литовської знаті посилювався розрив між знаттю литовською та українською. Поділ на католиків і православних, що виник у Великому князівстві внаслідок Кревської унії 1385 р., тепер поглиблювався суспільними й політичними привілеями католиків. Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.
Подробнее - на -
Объяснение:
h j hj hi hi hi hi hi hi hi hi hi hihihihihjhih