Боротьба плебеїв з патриціями
Процес оформлення країни в Стародавньому Римі супроводжувався запеклою соціальною боротьбою, основними учасниками якої були плебеї і патриції. Вигнання останнього римського царя, Тарквінія Гордого, який узурпував владу після вбивства Сервія Тулія, прийнято завершать царський період римської історії. В кінці VI ст. до н. е. йому на зміну приходить республіканська форма правління. Юридично законодавча влада належала центуріатних коміцій, в яких вирішальну роль грали патриції, котрі мали стійку більшість голосів. Величезне значення мав сенат, що складався з колишніх магістратів, Який стверджував рішення, прийняті в комициях. Тільки патриції могли стати сенаторами. На чолі виконавчої влади в цей час були консули, котрі володіли вищою цивільною і військовою владою. Консульські посади, також як і інші нижчі магістратури, займалися виключно патриціями.
Таким чином, патриції який продовжував відігравати провідну роль як в економічній, так і в політичному житті. Відповідно до цього і формулювалися вимоги плебеїв. Перш за все - це допуск до громадської землі. Справа в тому, що патриції і плебеї володів землею на абсолютно різних підставах. Якщо плебеї мали у власності лише невеликі земельні ділянки, то патриції, крім свого особистого наділу, могли користуватися землею з громадського фонду.
Навіть після реформ Сервія Тулія, утворивши з патриціями єдину громаду людей, отримавши право служби в римському війську і участі в центуріатних коміцій, плебеї залишилися поза патриціанської родової організації. Тому право допуску до громадської землі вони так і не отримали. В умовах малоземельем росла їх заборгованість. Багато плебеї взагалі залишилися своїй землі. Над деякими з них нависла загроза боргового рабства.
З іншого боку, формально отримавши можливість участі в політичному житті Рима, плебеї не мали права займати державні посади і, відповідно, потрапити в число сенаторів. Таким чином, вимоги плебеїв зводилися до допуску до фонду громадських земель, рівноправність з патриціями в політичному житті, а також до скасування Боргова кабали, обмеження боргового відсотка і т. П
В результаті перетворень, здійснених Сервієм Туллієм, плебеї виявилися в рамках однієї цивільної громади з патриціями. Але вони, отримавши лише право входження в її військову організацію, змушені були проливати кров в запеклих військових зіткненнях Риму зі своїми сусідами. Однак в 494 р. До н.е. е., коли йшла війна з латинськими племенами, плебеї, які становили більшу частину римського війська, відмовилися вирушити в похід і пішли на Священну гору поблизу Рима. Це отримало назву першої сецесії - своєрідної військової страйку. Патриціанські командири виявилися без воїнів. Зважаючи на загрозу захоплення Риму патриції змушені були піти на поступки плебсу - погодитися на введення магістратури, що представляла виключно плебейські інтереси. Це була посада народних трибунів, які обиралися з плебеїв. Народні трибуни були захисниками інтересів плебеїв. Вони мали право накладати заборону ( «вето») на розпорядження патриціанських магістратів або рішення сенату, скликати плебеїв на їх загальні сходки (плебейські народні збори) і захищати від несправедливості будь-якого плебея, що шукав захисту в будинку народного трибуна. Особистість народного трибуна вважалася недоторканною.
Трохи пізніше консул Спурій Кассій запропонував перший проект аграрної реформи, в якому передбачалася можливість для плебеїв розділу земель, захоплених під час воєн. Патриціям вдалося провалити цей закон. Однак в 456 р. До н.е. е. народному трибуну Іцілію вдається провести через коміції закон про розподіл землі між бідняками на обмеженій території поблизу Рима.
Внутренняя политика Ярослава Мудрого была направлена на повышение грамотности населения. Для этого он построил училище, где обучали мальчиков церковному делу. Ярослав заботился о просвещении, потому поручал монахам переводить и переписывать греческие книги.
Деятельность Ярослава Мудрого была очень продуктивной.
Внешняя политика Ярослава Мудрого была достойна сильного монарха, направлена на укрепление международного авторитета Руси. Он совершил несколько удачных военных походов против финских народов, Литовского княжества, Польши. В 1036 году Ярослав одержал окончательную победу над печенегами, самую долгожданную для отечества. А на месте сражения построил церковь святой Софии.
Во время правления князя Ярослава состоялось последнее столкновение Руси с Византией, в результате чего был подписан мирный договор, подкрепленный династическим браком. Его сын Всеволод женился на греческой принцессе Анне.
Поводом к войне послужила военнными кораблями, посланная Афинами и Эретрией , восставшим против Персии малоазийским греческим городам (Ионийское восстание).