Відповідь: В Древней Греции театр был одним из факторов общественного развития, распространяя в народе религиозные и социально-этические понятия и объединяя тем самым разнообразные слои населения городов и деревень. Для греческого театра поэтами были созданы образцы драмы, имевшие влияние на драму римскую и новоевропейскую. Некоторые из этих образцов с незначительными переменами удержались в репертуаре новых театров и до сих пор появляются на сцене в подлинном их виде или в точных переводах на новые языки.
Пояснення:
113 років відділяють смерть могутнього князя Ярослава Мудрого (1054 р.), який завершив об'єднання величезної Київської держави, від смерті князя Ростислава І, його правнука (1167 р.), останнього авторитетного "патріарха" серед князів. За цей час оформився розклад Київської держави на ряд окремих земель. Принцип сепаратизму переміг прагнення творити єдину державу з централізованою владою. З усіх князівств на території сучасної України першою відокремилася від Києва Галичина.
Галицько-Волинська земля відокремилася не внаслідок розпаду Київської держави. Залюднена з Х ст. дулібами, тиверцями, білими (карпатськими) хорватами, вона ввійшла до складу Київської держави, після того, як рядом походів Володимир приєднав Перемишль та інші міста. Можливо, що за заповітом Ярослава Галицька земля була приділена онукові його Ростиславові, але цей останній рано номер, і лише 1084 року Ростиславові сини - Рюрик, Володар та Василько - заволоділи Галицькою землею, багатою головним чином завдяки підкарпатським джерелам соли.
Розташовану в східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях важливих річок Дністра й Пруту, що впадають у Чорне море, Галичину спочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона широким кордоном межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібами та білими хорватами. На схід від Волині лежало Київське князівство. Якщо Галичина на своїх західних та північних кордонах мусила боротися з агресивними мадярами та поляками, то єдиними чужоземними сусідами Волині були литовські племена на півночі
Послевоенный период в США до 1929 года называется Эпохой процветания или Просперити. После окончания второго президентского срока Вудро Вильсона, к власти на 12 лет пришли республиканцы: Уоррен Гардинг (1921-1923), затем после его смерти Кальвин Кулидж (1923-1929) и Герберт Гувер (1929-1933). Население США устало от реформ и поэтому переход к консерватизму был как никогда кстати. Были свёрнуты прогрессистские проекты. Республиканцы в этот период видели своей главной целью:
1. Стабильность
2. Обеспечение надёжных экономических показателей
фирмам с организацией их деятельности, открытие для них зарубежных рынков