Протягом ХІV-ХV ст. домінуючу роль у господарському житті населення відігравало сільське господарство, а саме: рільництво, тваринництво та рибальство. Широкого поширення набуло бортництво, якому на зміну поступово прийшло присадибне бджільництво, а також городництво й садівництво. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами, які засівали, були ячмінь, жито та пшениця. Із худоби в основному тримали волів, корів та свиней. Щодо полювання, то ним займалися в основному заможні феодали, на території чиїх володінь знаходилися ліси та які надавали місцевому населенню спеціальний дозвіл на полювання.
У цей період відбулося зростання великого приватного феодального землеволодіння на українських землях – латифундій, які характеризувалися натуральним характером господарювання із застосуванням праці залежних селян. Найбільшими магнатами, в чиїх руках опинилися значні земельні наділи, були Острозькі, Радзивіли, Немиричі, Замойські та інші.
У ХІV-ХV ст. у Західній Європі значно зріс попит на такі сільськогосподарські товари, як зерно та м'ясо, що було обумовлено розвитком товарно-грошових відносин. Саме тому на українських землях великі землевласники розпочали організовувати фільварки.
Визначення Фільварок – велике багатогалузеве господарське виробництво, яке базувалося на постійній праці залежних селян та орієнтувалося на товарно-грошові відносини (ринок), зі збереженням окремих ознак натурального господарства.
Внаслідок цього, земельні феодали розпочали активно відбирати землю в селян перетворюючи їх на кріпаків та змушуючи відбувати панщину. Кріпацтво ставало дедалі поширенішою формою експлуатації селян, остаточне закріпачення яких (на законодавчому рівні) відбулося в результаті прийняття трьох Литовських статутів (1529 р., 1566 р., 1588 р.).
Селяни складали домінуючу частину населення, серед яких були як особисто вільні селяни («похожі»), які мали право відходити від феодала, так і ті, що були прикріплені до свого наділу («непохожі»). Поділ селян на «похожих» і «непохожих» є доволі умовним. Так, «непохожий» селянин міг залишити свого господаря, але за умови, що знайде собі заміну, яка виконуватиме всі покладені на нього повинності та обов’язки.
Розглядаючи становище селянства, можна сказати, що воно мало відмінності залежно від того, до якої країни були приналежними українські землі. В основному селяни були вільними та сплачували різноманітні податки за користування землею, що розподілялася волоками між селянськими дворищами. Однак, феодальна залежність поступово перетворилася в кріпосну: селяни прикріплювалися до землі й запроваджувалася панщина, що призвело до обмеження їхніх прав та свобод.
За різновидом повинностей селян можна поділити на три групи:
данники, які сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями;
тяглі, що виконували панщину та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю;
слуги, – селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі та в разі потреби виступали з ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Розмежування між вищенаведеними групами селян теж доволі умовне, так як, зокрема, селяни з розряду слуг, окрім виконання своїх зобов’язань, сплачували різні податки, відбували певні повинності тощо.
Велике приватне феодальне землеволодіння на українських землях, що характеризувалося натуральним характером господарювання із застосуванням праці залежних селянФііяДворище
В 518 году после смерти императора Анастасия на трон взошёл начальник гвардии Юстин — выходец из македонских крестьян. Власть была бы весьма затруднительна для этого неграмотного старика, если бы возле него не оказалось племянника Юстиниана. С самого начала правления Юстина фактически у власти стоял его родственник Юстиниан — также уроженец Македонии, но получивший прекрасное образование и обладавший великолепными В 527 году, получив всю полноту власти, Юстиниан приступил к исполнению своих замыслов по восстановлению империи и упрочению власти единого императора. Он добился союза с господствующей церковью. При Юстиниане император сам устанавливал официальное исповедание, а язычников, самаритян и еретиков заставляли переходить в официальное исповедание под угрозой лишения гражданских прав и даже смертной казни.
Византийская империя в период наибольшей территориальной экспансии к 550 году после завоеваний Юстиниана I До 532 года он был занят подавлением выступлений в столице и отражением натиска персов, но вскоре основное направление политики переместилось на запад. Варварские королевства ослабли за полстолетия, жители призывали к реальному восстановлению империи, наконец, даже сами короли германцев признавали законность претензий Византии на сюзеренитет. В 533 году армия под предводительством Велизария нанесла удар по государствам вандалов в Северной Африке. Следующей целью стала Италия — тяжёлая война с Остготским королевством (см. Византийско-готские войны) продолжалась 20 лет и закончилась победой.
В те времена, когда- то давно я ходил погулять со своими друзьями. Но это было невозможно. Когда мы пошли на большую поляну поиграть, это не получилось, из-за того что все места были перекопаны. Все дедушки брали кирки и шли добывать камень в надежде найти, хоть немного железа. Не где, ни как не поиграть из- за этой железной лихорадки у людей. Вообще, мы пошли ко мне домой и увидели такую картину. Бабушка вытирала пыль с полки на которой лежали какие-то очень красивые камушки. Я Крису, хочу чтобы меня услышала бабуля: - бабушка, а что это за прелестные камушки? Бабушка отвечает: - Это их нам дедушка добыл, пока железо искал. Я немного разочаровался, из-за того что дедушка не хочет с нами играть. Я выхожу к нему на улицу с спрашиваю: -Можно я тебе - Конечно, можно! - отвечает дед Так как у нас дома лежала ещё одна кирка чуть больше чем сейчас у дедушки, я мчусь в сарай беру её и бегу к дедушке. Когда я начал ему нашёл кусочек железа.Который прямо сейчас стоит у нас на полке. Благодаря этому камешку я не забыл эту историю
Сільське господарство та становище селянства
Протягом ХІV-ХV ст. домінуючу роль у господарському житті населення відігравало сільське господарство, а саме: рільництво, тваринництво та рибальство. Широкого поширення набуло бортництво, якому на зміну поступово прийшло присадибне бджільництво, а також городництво й садівництво. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами, які засівали, були ячмінь, жито та пшениця. Із худоби в основному тримали волів, корів та свиней. Щодо полювання, то ним займалися в основному заможні феодали, на території чиїх володінь знаходилися ліси та які надавали місцевому населенню спеціальний дозвіл на полювання.
У цей період відбулося зростання великого приватного феодального землеволодіння на українських землях – латифундій, які характеризувалися натуральним характером господарювання із застосуванням праці залежних селян. Найбільшими магнатами, в чиїх руках опинилися значні земельні наділи, були Острозькі, Радзивіли, Немиричі, Замойські та інші.
У ХІV-ХV ст. у Західній Європі значно зріс попит на такі сільськогосподарські товари, як зерно та м'ясо, що було обумовлено розвитком товарно-грошових відносин. Саме тому на українських землях великі землевласники розпочали організовувати фільварки.
Визначення Фільварок – велике багатогалузеве господарське виробництво, яке базувалося на постійній праці залежних селян та орієнтувалося на товарно-грошові відносини (ринок), зі збереженням окремих ознак натурального господарства.
Внаслідок цього, земельні феодали розпочали активно відбирати землю в селян перетворюючи їх на кріпаків та змушуючи відбувати панщину. Кріпацтво ставало дедалі поширенішою формою експлуатації селян, остаточне закріпачення яких (на законодавчому рівні) відбулося в результаті прийняття трьох Литовських статутів (1529 р., 1566 р., 1588 р.).
Селяни складали домінуючу частину населення, серед яких були як особисто вільні селяни («похожі»), які мали право відходити від феодала, так і ті, що були прикріплені до свого наділу («непохожі»). Поділ селян на «похожих» і «непохожих» є доволі умовним. Так, «непохожий» селянин міг залишити свого господаря, але за умови, що знайде собі заміну, яка виконуватиме всі покладені на нього повинності та обов’язки.
Розглядаючи становище селянства, можна сказати, що воно мало відмінності залежно від того, до якої країни були приналежними українські землі. В основному селяни були вільними та сплачували різноманітні податки за користування землею, що розподілялася волоками між селянськими дворищами. Однак, феодальна залежність поступово перетворилася в кріпосну: селяни прикріплювалися до землі й запроваджувалася панщина, що призвело до обмеження їхніх прав та свобод.
За різновидом повинностей селян можна поділити на три групи:
данники, які сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями;
тяглі, що виконували панщину та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю;
слуги, – селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі та в разі потреби виступали з ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Розмежування між вищенаведеними групами селян теж доволі умовне, так як, зокрема, селяни з розряду слуг, окрім виконання своїх зобов’язань, сплачували різні податки, відбували певні повинності тощо.
Велике приватне феодальне землеволодіння на українських землях, що характеризувалося натуральним характером господарювання із застосуванням праці залежних селянФііяДворище
Объяснение: