гипет в целом сложно было назвать государством, проводящим очень агрессивную экспансивную политику. Несомненно, захватнические и грабительские походы являлись неотъемлемой частью египетской истории. При этом фараоны в основном проводили превентивные либо ответные военные походы и операции против своих основных врагов – нубийцев и народов, живших за Синаем. О самых ранних военных походах древних египтян известно немного. Сохранилась более подробная информация об операциях во времена Древнего Царства. Речь идет об успешных экспедициях фараона Пиопи II. Его интересовали природные богатства полуострова Синай – вот за ними он и отправился, не довольствуясь обмениваемой на египетское зерно медью, добываемой местными племенами. Необходимо было «держать в узде» и воинственные нубийские племена, не всегда желающие платить
Охоплюючи відносно нетривалий історичний період, ця тема, однак, передбачає аналіз цілої низки складних і суперечливих за своїм характером історичних і політичних явищ, що неабияк вплинули на світовий розвиток
Серед них:
тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу та Радянської Росії у 20-30-ті роки;
розвиток фашистського руху на Заході та протидія йому з боку народних фронтів;
ствердження соціал-демократичного і буржуазного реформізму;
специфіка утворення та дії тоталітарних режимів у світі у 30-ті роки.
Щодо країн Західної Європи та США, їхні політичні стосунки після першої світової війни регулювалися Версальсько-Вашингтонською системою міжнародних договорів. Ця система констатувала перерозподіл економічних і політичних сил між країнами-переможницями (передусім, Англією, Францією, США) і переможеними (Німеччиною та її союзниками) і стверджувала провідне становище перших у світовій політиці повоєнного часу.
Розгляд проблеми міжнародних відносин посідає особливе місце у визначенні тенденцій економічного та політичного розвитку країн Західної Європи і США в 20-30-ті роки. В цьому сенсі ця проблема має розглядатися сукупно із цілим рядом інших проблем, пов’язаних, наприклад, із з’ясуванням факту економічного зростання не лише США, Англії, Франції як країн-переможниць, а й Німеччини як переможеної країни, слід також врахувати значення в цьому процесі системи виплати Німеччиною репараційних платежів, специфічної ролі Сполучених Штатів, які починають суттєво впливати на характер міжнародних відносин у зазначені часи.
Загальною тенденцією вказаного періоду стала економічна та політична стабілізація західних країн. Першою з держав, яка вступила на початку 20-х рр. у період стабілізації, а далі й економічного піднесення, були Сполучені Штати Америки, а з 1924 р. стабілізація охопила весь капіталістичний світ. Вже в 1925 р. індекс промислового виробництва був на 20% вищий за довоєнні показники.
Аналіз проблем, що розглядаються, вимагає з’ясування поняття "державно-монополістичний капіталізм" як специфічної фази розвитку капіталістичного світу, що почала формуватися в 20-ті роки і виявила себе в зростанні, концентрації та централізації капіталу, поширенні економічної могутності монополій, злитті монополістичного виробництва з державою. Останнє стало можливим в умовах стабілізації західних політичних систем, що здійснювалося для значного кола капіталістичних країн у рамках буржуазно-демократичних систем. Ідеться, передусім, про поширення соціальної бази західних демократій, залучення до органів державної влади поряд із представниками буржуазних кіл представників соціал-демократичних і робітничих партій.
Ствердження факту відокремленого розвитку капіталістичних та соціалістичних систем у 20-ті роки не означає відсутності будь-яких політичних та економічних контактів між ними.
Так, з огляду на соціально-політичні процеси в світі та необхідність з’ясування характеру нової системи міжнародних відносин у 20-ті роки, на увагу заслуговують Генуезька та Гаагська (1922 р.) міжнародні конференції, які були спробою подолання дипломатичного розриву між Радянською Росією та західними країнами.
Хоча Раппальська угода Радянської Росії з Німеччиною означала певний прорив у дипломатичних відносинах Заходу та Сходу, досягти рівноправного партнерства більшовицької Росії та західних країн у зазначений період навряд чи було можливим.