У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
Ещё 22 февраля 1856 года Даниеле Манин призвал к формированию Итальянской национальной партии с целью достижения независимости и единства Италии, а в своём письме от 29 мая 1856 года он заявил, что эти цели могут быть достигнуты в случае провозглашения Виктора Эммануила II королём единой Италии. Предложения Манина получили поддержку Джорджо Паллавичино-Тривульцио и Джузеппе Ла Фарина. Однако, эти идеи встретили осуждение со стороны Джузеппе Мадзини и Партии действия[it]. Итальянское национальное общество было официально учреждено в августе 1857 года, и в скором времени стали создаваться региональные комитеты. Лидером общества был признан Манин, но в том же 1857 году он скончался в Париже, и его сменил Паллавичино-Тривульцио; Ла Фарина стал секретарём организации, а также отвечал за её печатный орган Piccolo corriere. С началом в 1859 году Второй войны за независимость Италии общество самораспустилось, однако, после заключения Виллафранкского мира, Ла Фарина 20 октября 1859 года объявил о его воссоздании и стал его председателем. Национальное общество занималось сбором средств на организацию гарибальдийского похода Тысячи в 1860 году[4]. ответ:
Объяснение:
вот