+
Объяснение:
В 1570-х годах Хак-Назар заключив союз с правителем Бухары, Герата и Хорасана Абдулла-ханом, боролся против правителя Ташкента Баба-султана. Хакназар хотел присоединить Ташкент, воспользовавшись разногласиями между Абдуллой и Баба-султаном, но погиб в походе. По другой версии в апреле 1580 года Баба-султан встретился на берегу реки Шерабхане с присланными Хак-Назаром для переговоров представителями. Среди них были сыновья Хак-Назара и другие казахские султаны. В результате переговоров было решено направиться совместно в ханскую ставку Хак-Назара. По дороге люди Баба-султана зарубили казахскую делегацию. Тот час Баба-султан отправил вооруженный отряд в ставку Хак-Назара. Казахский хан, застигнутый врасплох, был убит.
После 1580 года в исторических источниках исчезают всякое упоминание об Хак-Назаре. Существует научная версия, что вероятно в период правления Хак-Назара, казахи стали называть себя не только исконным именем, но именем – алаш. В обиход вошло крылатое выражение «алаш алаш болғанда, Алаша хан болғанда», что в переводе с казахского языка звучит примерно так: «алаши – казахи были одним народом и первым их объединителем был хан по имени Алаш». В «Материалах к истории киргиз-казахского народа» М.Тынышпаев выдвигает гипотезу о тождественности имен Хак-Назара и Алаша утверждая, что собирателем казахских земель стал именно Хак-Назара. Не исключено, что мавзолей Алаша-хана в Карагандинской области возведен в его честь
Відповідь:
Олександр III ((26 лютого (10 березня) 1845, Анічков палац, Санкт-Петербург, Російська імперія — (20 жовтня (1 листопада) 1894, Лівадійський палац, Лівадія, Таврійська губернія, Російська імперія) — російський імператор з 1 березня 1881 року. Другий син Олександра ІІ та Марії Олександрівни (принцеси Максиміліани Вільгельміни Августи Софії Марії Гессен-Дармштадської). Батько Миколи II, Георгія Олександровича і Михайла Олександровича.
Сучасники і пізніші історики визнають його персональною історичною заслугою — Росія за його правління не вела жодної війни.
Проводив реакційну політику, завершив приєднання до Росії Середньої Азії (1885). За правління Олександра III в 1891–1893 російський уряд підписав ряд угод з Францією, які привели до утворення російсько-французького союзу.
Готувався до військової служби, але після смерті старшого брата Миколи у 1865 став спадкоємцем трону. Був одружений 1866 на принцесі Марії Софії Фредериці Дагмар (1847—1928), яка прийняла ім'я Марії Федорівни, дочці Крістіана ІХ, короля Данії, і сестрі королеви Англії Олександри. Мав п'ятьох дітей — Миколу, Георгія (1871—1895), Ксенію (1875—1960), Михайла (1878—1918), Ольгу (1882—1960).
Під час російсько-турецької війни найближчим його наставником і радником був Костянтин Побєдоносцев, який мав на імператора великий вплив.
Вступивши на престол після вбивства народовольцями батька, Олександр, побоюючися замахів, перебував в основному у Гатчинському палаці, за що був прозваний «гатчинським в'язнем». В перші місяці правління він коливався між ліберальним та реакційним курсом, що було викликано боротьбою різних груп в урядових колах — М. Т. Лоріс-Мєліков, Олександр Абаза та Д. А. Милютін з одного боку і Побєдоносцев з іншого. 29 квітня 1881 року виступив з маніфестом про зміцнення самодержавста, що ознаменувало перехід до реакції, однак у першій половині 80-х років усе ж таки було проведено ряд прогресивних реформ — скасовано подушну подать, введено обов'язковий викуп, знижено викупні платежі. З відставки міністра внутрішніх справ Миколи Ігнатьєва і призначення на цей пост Дмитра Толстого розпочався період відкритої реакції. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років були проведені реакційні реформи — запроваджено інститут земських начальників, переглянуто земські та городові статути тощо.
Пояснення: