Статут Великого князівства Литовського - основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського.
Фільварок - панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж.
Кріпацтво - це правова система, яка встановлювала залежність селянина від феодала.
Магнати - це людина високого соціального стану, шляхетського походження чи багата.(князь,вельможа,можновладець)
Магдебурзьке право - одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи Середньовіччя( я подумала що там помилка, бо я не знаю таке як "амарда бурзьке право" або я помилилася)))
Надіюсь
Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
Объяснение:
Реформы Ататюрка были серией изменений в политической, правовой, религиозной, культурной, социальной и экономической политике, призванных преобразовать новую Турецкую Республику в светское национальное государство, осуществляемое под руководством Ататюрка в соответствии с кемалистской идеологией.
Реформы Ататюрка были серией изменений в политической, правовой, религиозной, культурной, социальной и экономической политике, призванных преобразовать новую Турецкую Республику в светское национальное государство, осуществляемое под руководством Ататюрка в соответствии с кемалистской идеологией.
Центральным элементом реформ было убеждение, что турецкому обществу придется вестернизироваться как в политическом, так и в культурном отношении, чтобы модернизироваться.
Реформы начались с модернизации конституции, включая принятие новой Конституции 1924 года вместо Конституции 1921 года и адаптацию европейских законов и судебной практики к потребностям новой республики. Затем последовала тщательная секуляризация и модернизация администрации с особым акцентом на систему образования.
Исторически реформы Ататюрка следуют за периодом Танзимат («реорганизация») Османской империи, который начался в 1839 году и закончился Первой конституционной эрой в 1876 году, а также различными усилиями по секуляризации, демократизации и модернизации империи во время вторая конституционная эра с 1908 по 1913 год.
Целью реформ Ататюрка было сохранение независимости Турции от прямого управления внешними силами (западными странами). В частности, был устранен султанат, халифат, была провозглашена республика, было ликвидировано положение о том, что ислам – государственная религия. Вдобавок, было унифицировано образование, были упразднены религиозные школы, были закрыты обители дервишей, ношение культовой одежды.
С 1923 по 1938 год была проведена серия радикальных политических и социальных реформ. Они преобразовали Турцию и открыли новую эру модернизации, включая гражданское и политическое равенство для религиозных меньшинств и женщин.
Процесс не был утопическим, поскольку Ататюрк объединил турецкое мусульманское большинство с 1919 по 1922 годы в турецкой войне за независимость и сверг иностранные силы, оккупировавшие то, что турецкое национальное движение считало турецкой родиной. Этот боевой дух стал объединяющей силой, которая утвердила идентичность нового государства, и в 1923 году был подписан Лозаннский договор, покончивший с Османской империей и получивший международное признание вновь образованной Турецкой Республики.
Объяснение: