В Древней Греции в 4-м в. до н. э. существовала удивительная школа, где собирались лучшие умы, для того чтобы обсудить важные проблемы: как устроена природа? Каким должен быть человек? Как надо управлять государством? Что есть прекрасное? — и другие вопросы.
Эту школу создал знаменитый греческий философ Платон. Ее назвали Академией, потому что Платон любил беседовать со своими учениками в саду возле статуи легендарного героя Академа. В 366 г. дон. э. в Академии появился новый ученик. Он был родом из Стагира, и звали его Аристотель. Тогда ему было 18 лет. Целых 20 лет трудился Аристотель в Академии. Он стал великим ученым и посвятил свою жизнь тому, чтобы собрать и осмыслить все, что было известно тогда ученым. На многие века его имя стало непререкаемым авторитетом в науке. Его интересовали законы, управляющие движением тел, — и появилась знаменитая "Физика" (в 8 книгах). Он размышлял над различными явлениями природы, о чем говорится в "Метеорологике" (в 4 книгах). Он изучал поведение животных, строение их тел — и написал 5 книг под названием "О возникновении животных", 4 книги "О частях животных", 10 книг "Описания животных". Он пытался осмыслить наиболее общие вопросы бытия — и появился философский труд "Метафизика" (в 14 книгах). И это далеко не всё!
Аристотеля интересовали логика, этика, поэтика, политика. Он оставил потомкам книги также и по этим вопросам. Рассказывать об Аристотеле как ученом очень непросто — слишком большой промежуток времени отделяет его от нас. Конечно, для своего времени он был крупнейшим ученым. Однако мы хорошо понимаем, что многое в его взглядах оказалось неверным, многое было слишком наивным. Так, Аристотель считал, что Земля является центром мира. Он полагал, что основные свойства материи — это "теплое, холодное, сухое, влажное". Разным сочетаниям таких свойств отвечают основные "элементы": земля (холодное и сухое), вода (холодное и влажное), воздух (теплое и влажное), огонь (теплое и сухое). Движения тел по вертикали вверх или вниз Аристотель называл естественными и не считал нужным искать причины, вызывающие эти движения. А вот, например, движение стрелы, выпущенной из лука, он рассматривал как "насильственное" и полагал, что стрелу все время подталкивает воздух, который устремляется в образующееся за ней пустое пространство.
]Современному школьнику все это может показаться просто смешным. Однако не будем смеяться. Двадцать четыре века назад люди знали о природе очень мало (по сравнению с нами); в те времена подобные предположения вовсе не казались смешными — это была попытка человеческого ума понять и осмыслить дотоле неизвестное. Величие Аристотеля — в неутомимом и страстном стремлении систематизировать науки, познать окружающий мир, исследовать законы, управляющие этим миром.
Було це після потопу вже. Три сини Ноя — Сим, Хам і Яфет — розділили Землю. І дістався схід Симові, Хамові — південна частина, Яфетові — північна сторона і західна. В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, летьгола, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. Яфетове бо коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим.
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю, жили кожен у своїй частині. І був [тоді] один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо змішав Бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв [їх] по всій Землі.
Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і два народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов’янський.
І розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвались моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися лютичами], інші — мазовшанами, ще інш Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й дістали логічного зв’язку з першою і перенесли [свою] назву слов’янські письмена.
Дивіться також
Повість минулих літ (повний текст)
▲ читається трохи більше, ніж за 2 вечори
Повість минулих літ (стислий переказ)
▲ читається за 5 хвилин
Оповідь про напад хозарів (скорочено)
▲ читається менше, ніж за хвилину
Оповідь про заснування Києва (скорочено)
▲ читається за одну хвилину
Ще 1 твір скорочено →
Біографія Нестора Літописця
***
Коли поляни жили особно і володіли родами своїми, то було [між них] три брати: Кий, Щек, Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона
Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.
Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: "На перевіз на Київ". Але ж коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А він княжив у роду своєму і ходив до цесаря. А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут скончалися.
***
Ось чудь, словени, кривичі і інші вигнали варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І пішли вони за море до варягів, до русі. І просили княжити і володіти ними. І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синєус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в Ізборську. І од тих варягів дістана [свою] назву Руська земля.
А по двох літах Синєус і Трувор померли, і взяв Рюрик волость усю один. І поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздав мужам своїм волості та городи: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро. І посіли в Новгороді — словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Білоозері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик. І було два мужі, Аскольд і Дір, не його племені. І рушили обидва по Дніпру. І узріли вони на горі городок і зостались удвох у городі цьому, і зібрані и багато варягів, і почали володіти Полянською землею.
***