Війна була логічним наслідком протистояння двох систем —рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними булирасистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонене. Основою сільского господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, 1820 року був прийнятий так званий Міссурійський компроміс, що поділив територію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини — рабовласницьку на півдні й вільну на півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів. У першій половині XIX століття в США склалися дві системи — рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи На Півночі США концентрувалися підприємці і основна маса емігрантів. У цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки, легкої промисловості. Тут основною робочою силою були численні емігранти з інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах. Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися такі культури як тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Північ потребувала сировини з Півдня, особливо бавовну, а Південь — машини Півночі. Тому довгий час два різні економічних регіони співіснували в одній країні. Однак поступово між ними наростали суперечності. Серед найгостріших конфліктних питань можна виділити наступні:Податок на ввезені товари (Північ прагнув зробити їх якомога вищими, аби захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім світом вільно).Проблеми навколо рабства (чи вважати рабів-утікачів вільними у вільних штатах, карати чи надавати їм притулок, чи можуть південні штати забороняти на своїй території вільних чорношкірих і т. д.).Ситуація не була статичною: США захоплювали нові території, і виникали суперечки щодо конституції кожного з майбутніх штатів, у першу чергу — чи буде новий штат вільними або рабовласницьким. Прихід до владиЛінкольна, який оголосив, що всі нові штати будуть вільними, означав для південних штатів перспективу залишитися в меншості і в майбутньому програвати в Конгресі з усіх конфліктних питань.Фактично це дві різні держави
Каковы же итоги политики коллективизации? Они далеко неоднозначны. Коллективизация не привела к такому повышению эффективности сельскохозяйственного производства, которое могло бы обеспечить сочетание быстрого наращивания промышленного потенциала и увеличения сельскохозяйственного производства. Более того, в начальный период коллективизации производство сельхозпродукции сократилось. Валовый сбор зерна в 1933 и 1934 гг. в среднем составлял около 680 млн. центнеров. Отчасти причины этого крылись в дезорганизации работы колхозов в начальный период. Кроме того, организационная структура колхозов «провисла» из-за нехватки техники. Даже к концу первой пятилетки, когда насчитывалось 2450 МТС, тракторами обрабатывалось всего 22% пашни. Только в 1935-1937 гг. началось восстановление объемов сельскохозяйственного производства, стали увеличиваться урожаи, возобновился рост поголовья скота, увеличилась оплата труда. Сказывались результаты технического перевооружения сельского хозяйства. К 1937 г. в стране насчитывалось уже 5800 МТС. К 1940 г. в них насчитывалось 684 тыс. тракторов, 182 тыс. комбайнов, 228 тыс. грузовых машин. Однако даже к этому времени до 20% колхозов не обслуживалось МТС. Процесс прироста продукции шел медленно и не покрывал потерь первых лет коллективизации. Однако государственные заготовки зерновых были высокими, что позволило резко увеличить хлебный экспорт. Если в 1928 г. было экспортировано 100 тыс. т., то 1929 г. – 1,3 млн. т., в 1930 г. – 4,8 млн. т., 1931 г. – 5,2 млн. т. И, несмотря на голод в 1932 г. экспорт составил 1,8 млн. т., в 1933 г. – 1 млн. т. Была решена такая проблема, как ликвидация аграрного перенаселения. Огромные массы вчерашних крестьян уехали в город и на стройки пятилеток. Если в 1928 г. 80% работающего населения было занято в сельском хозяйстве, то к 1937 г. их стало 56%, а в 1940 – 54%. Довольно существенно возросла энерговооруженность труда на селе. В целом она выросла в 3-4 раза. Однако, несмотря на техническое перевооружение и рост энерговооруженности деревня работала на пределе своих возможностей. Сократив производство и собственное потребление, деревня тем не менее сдавала государству больше продукции, чем в период благополучного существования. Таким образом, коллективизация дала возможность, снабжая население по минимуму, одновременно изымать на нужды индустриализации, а позже войны и послевоенного восстановления огромные материальные и людские ресурсы.
1920 ,