УКРАЇНА
12418 / Коментарів нетІсторія Конституції України
27 червня 2007 р
джерело
1 лайков128 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України - першу Конституцію незалежної української государства.Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня.
Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.
Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Розглядаючи питання про конституційні права України, необхідно звернеться до видатних пам'яток правової культури України.
Ще в княжі часи, коли починалося формування феодального права, з'явилася «Руська Правда» князя Ярослава Мудрого - найважливіший юридичний пам'ятник Київської Русі. На ім'я автора це документ ще називають «Правдою Ярослава». У наступні століття цей документ доповнювався і змінювався. В даний час відомо 106 списків «Руської Правди», складених у XIII-XVII ст. Вони відображають певні етапи розвитку феодалізму в Київській Русі, включають в себе права власності, види договорів, кримінальне право.
«Руська Правда» і місцеве звичаєве (Ця інформація базується на звичаях) право були чинним законом в Литві, до складу якої входили північні і центральні українські землі. У XVI ст. тут видаються три збірки законів (1529, 1566 1588 pp.), які отримали назву Литовські статути. У них регулювалися питання кримінального права і процесу. Ці документи захищали інтереси шляхти. Литовський статут 1588 р тривалий час був чинним законом на землях України. Литовські статути були кодексом феодального права, в якому інтереси шляхти ретельно захищалися нормами цивільного і кримінального права.
Серед пам'яток правової культури України значне місце займають збірники магдебурзького права, що діяли в містах, які звільнялися від управління і суду феодала і користувалися правом самоврядування (виникло в місті Магдебурзі). Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду., Купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі. Опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.
Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманів. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339г.), Який був в Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356г.); Київ (протягом 1494-1497 рр.); Станіслав (1663 г.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право отримало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелець, Лубни, Полтава, Чернігів та ін.
Фактичне застосування магдебурзького права в Україні припинилося після поширення в ній в 1783 р «Установи для управління губернією Всеросійської імперії» 1775 і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р Микола І скасував магдебургсоке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року в містах Західної України, які після першого поділу Польщі в 1772 р відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р
У XVII ст. Поряд з місцевим звичаєвим правом, польсько-литовським законодавством і магдебурзьким правом з'явився документ, який підтверджує політичну і правову автономію України в складі Російської держави. До складу цього документа увійшли: Березневі статті (Перяславські договори або Договір Богдана Хмельницького) 14 березня 1654 р вказані до них статті Богдана Хмельницького (статті Війська Запорозького) 21 березня 1654 р подані російському царю, і царські укази до них.
Перша в історії українського народу дійсно демократична народна конституція з'явилася при Ф. Орлика на початку XVIII в. (Згадайте з курсу історії України, коли і за яких обставин П. Орлик став гетьманом України).
Петр Иванович Калнышевский – последний кошевой атаман Запорожской Сечи, своей благочестивой жизнью и кончиной явил пример христианского смирения, терпения и совершенного предания себя в волю Божию, в радости и скорби, в богатстве и лишениях, на войне и в мирное время, на свободе и в узах.
Житие Петра Калнышевского очень сходно житием праведного Иова Многострадального. Слова этого ветхозаветного праведника: «Господь дал, Господь и взял; будет имя Господне благословенно» (Иов. 1, 21) можно соотнести со всей жизнью последнего благоверного атамана Запорожского Войска Низового. В биографии Петра Ивановича много неясного, особенно слабо освещен источниками ранний период его жизни. По прямому показанию надгробной плиты Петр Калнышевский родился он в 1690 или 1691 году. Однако эту дату еще видный историк казачества Дмитрий Яворницкий подверг сомнению, считая, что указание на столетний возраст Калнышевского в конце его жизни был сильно завышен и взят произвольно. Ведь тогда получается, что когда Петр Калнышевский в 1765г. закрепил за собой атаманскую булаву ему было 75 лет – возраст совершенно не благоприятный для начала любой административной карьеры, а тем более для должности кошевого атамана, возглавляющего далеко не всегда управляемую казацкую вольницу. Назван был будущий запорожский атаман в честь святого первоверховного апостола Петра, о чем свидетельствуют многочисленные упоминания о праздновании им дня своего тезоименитства 29 июня (по ст.ст.) в день святых апостолов Петра и Павла. Документы конца ХVIII века, в которых упоминается возведенная последним кошевым Свято-Троицкая церковь в с. Пустовойтовка, что возле города Ромны (ныне Сумская область), называют Петра Калнышевского уроженцем этого села. Есть веские основание предполагать, что происходил Петр Иванович из священнической семьи. Доподлинно известно, что его два близких родственника – родной брат Семен Калнышевский и племянник Степан Чемерис – были люди духовного звания, а в то время в Украине священнослужение относилось к наследственным занятиям. Именно этим происхождением будущего кошевого «из духовного сословия» некоторые исследователи объясняют, «то особое пристрастие его к строительству церквей и дарению православным храмам дорогих вкладов, а также знание богослужебных тонкостей, которое отличало его от многих других запорожских кошевых атаманов».
Однако, Петр Калнышевский не стал священником, как его родной брат Семен, а вслед за старшим братом, Андреем Калнышем, пошел на Запорожскую Сечь. Согласно легенде, записанной в 1970 г. от сторожил с. Пустовойтовка, восьмилетний Петрик пас скот за селом и встретил запорожцев, после общения с ними он, ощутив дух казацкой вольницы, подался с ними на Запорожье. Видимо поэтому Петр Иванович не получил начального образования[1] и был неграмотен, хотя в те времена это не было редкостью даже среди родовитой знати, а для кошевого атамана неграмотность даже вменялась в обязанность.
Первое документальное известие о пребывании на Сечи Петра Калнышевского датировано 1754 годом, когда он уже был на должности войскового есаула, обязанностью которого было поддержание общественного порядка. Записан он был в Кущевском курене, где обосновались Давид и Андрей Калныши, родственники будущего кошевого, а также многочисленные его земляки. В 1755 г. он участвовал в запорожской депутации, посланной в Петербург для “некоторых войсковых нужд”. Возвратившись на Запорожье в 1757г., Калнышевский вскоре был избран войсковым судьею, но пробыл в этом звании недолго, около года, и в 1758г. снова участвовал в депутации, отправленной в Петербург. Это дало ему прекрасную возможность познакомиться с нравом российской бюрократии, завязать полезные знакомства, которые он в дальнейшем с успехом будет использовать для защиты интересов Войска Запорожского. Вернулась депутация в 1760г. и Калнышевский, снова, хотя и не надолго, стал войсковым судьею и оставался в этом звании до 1762г., когда впервые избран был кошевым атаманом и затем немедленно был отправлен в Москву для присутствия при коронации императрицы Екатерины II; при этом случае он получил золотую медаль на андреевской ленте. Но уже в 1763г. Калнышевский, по настоянию запорожской «голоты» или «сиромы», был скинут с атаманства.
Объяснение:
1.Скотоводство как преобладающий род хозяйственной деятельности;
2.Экстенсивный характер хозяйства;
3.Периодически сезонная подвижность;
4.Участие в перекочевках большей части населения;
5.Преобладание натуральных форм хозяйства. Следовательно, кочевничество можно определить как особый род производящего хозяйства, где преобладающим занятием является экстенсивное подвижное скотоводство, а большая часть населения вовлечена в периодические перекочевки.