Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії
Образы Наполеона, созданные в эпопее Толстого и толстовских исторических деятелей. Эти герои далеко не во всем совпадают со своими прототипами: «Войны созданию портретов. Так, в романе опущены многие известные исторические факты, некоторые подлинные преувеличены пассивность Кутузова, самовлюбленность и позерство Наполеона). Оценивая полководцев, исторических жесткие нравственные критерии. Антитеза Кутузов нравственной Кутузова можно назвать «положительным» героем истории, то Наполеон в изображении Толстого - ее главный «антигерой». Автор подчеркивает самоуверенность и ограниченность французского полководца, проявляющиеся и героя» иронический, предельно сниженный. «Потолстевшая, короткая фигура», «жирные ляжки коротких ног», суетливая походка -таков Наполеон в изображении Толстого. В поведении этого героя, его манере говорить сквозят самовлюбленность. величии и гениальности: «не то хорошо, что хорошо, а то, что ему пришло в голову». Писатель подчеркивает контраст между завышенной самооценкой Наполеона и его ничтожеством. комический доказательство исторического деятеля, «притворяющегося» сильным и величественным. По мысли Толстого, Наполеон исполнял «жестокую, нечеловеческую предназначена». вынести роли, если бы у него не были «помрачены ум и совесть». Наполеон — глубоко несчастный человек, замечающий полному чувства. нравственно слеп, не понять «ни добра, ни красоты, ни истины, ни значения поступков, противоположны добру и правде, слишком от чтобы он мог понимать их значение». Прийти к «добру и правде» можно, по мнению писателя, только отказавшись от мнимого «героическому» совершенно не Однако, несмотря на то, что Наполеон обречен роль в истории, Толстой вовсе не умаляет нравственной содеянное: провидением роль палача народов, уверял себя, что цель его поступков была благо народов и что он руководить власти воображал себе, что по его воле произошла война с Россией, и ужас совершившегося не поражал его душу». Антипод Наполеона — Кутузов — это воплощение истинного правды». противопоставлено эгоистическому. Русского полководца трудно назвать «героем»: превосходству Вообще, Кутузов в изображении Толстого не соответствует представлениям о военном гении. Писатель сознательно русского главнокомандующий одного из военных советов. Это происходит потому, свое презрение к диспозиции или к чему бы то ни было», а потому, что «дело шло для о человеческой потребности — сна». Кутузов не отдает приказов, одобряя то, кажется неразумное; предпринимает, в оставить ужасных душевных мук. Толстой показывает, что, не пытаясь воздействовать подчиняется процесса, происходящего. его внешняя бездеятельность и нежелание форсировать ход событий. подчеркивает писатель, наделен мудростью, побуждает действовать принципом произойдет само». Источником прозрения явлений», которой обладал Кутузов, стало народное поставившее человеческую высоту», он «носил в себе во всей чистоте и силе». Именно это чувство признано русский представители народной войны». Наполеон сражениях. Кутузов большинство сражений проиграл неудачи под Красным и Березиной. концов, победила командовал Наполеон.
Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії