Відповідь:
1. Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія.
2. Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Лемківщина.
3. 84,5 % (4,9 з 5,8 млн українців)
4. Конституція гарантувала громадянам демократські права й свободу слова, організацій, друку, зборів, а також рівність всіх громадян перед законом.
5.
6. Політика асиміляції - це гноблення людності іншою державою і постає як наслідок відповідальності державної політики, спрямованої на ізоляцію завойованого народу від власної історії, культури, мови; також може проявлятися у прямій забороні виявляти свої етнічні ознаки: мову, культуру, традиції, звича б і стиль життя. Саме в таких умовах агресивної асиміляційної політики окупаційних держав – Польщі, Угорщини, Румунії і особливо Росії – здійснювалася багатовікова асиміляція (денаціоналізація) українців.
7. Польський уряд поділив країну на дві території: «Польщу А» та «Польщу Б». До першої входили етнічні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західно-білоруські. Для території «А» був визначений швидкий індустріальний розвиток, а територія «Б» мала залишатися ринком збуту польських товарів та джерелом сировини.
"Східні креси" - польська назва територій сьогоденної Західної України, Західної Білорусі і Литви, що колись входили до складу Польської республіки; «східна околиця».
8. Парцеляція - це невелика доля, поділ, подрібнення ґрунтів на невеликі ділянки (парцели), призначені для продажу або оренди. Була поширена в Галичині, Буковині, Закарпатській Україні під час перебування західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини.
9. «Про державну мову і мову урядування органів державної влади та органів самоврядування влад адміністративних» - закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
10. Осадники - це поселенеці, переселенеці, солдати у відставці, офіцери польської армії, члени їх сімей, а також цивільні добровольці-переселенці з числа поляків, які проживали на так званих «землях коронних» та отримали після закінчення радянсько-польської війни земельні наділи на територіях Західної України (зокрема Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся) і Західної Білорусі.
Пояснення:
Во главе первого ополчения стал рязанский дворянин Прокопий Ляпунов, к которому присоединились сторонники Лжедмитрия II: князья Дмитрий Трубецкой, Григорий Шаховской, Масальские, Черкасские и другие. Также перешла на сторону ополчения казачья вольница во главе с атаманом Иваном Заруцким.
Перед подходом 17 марта 1611 года польский гарнизон, приняв спор на рынке за начало восстания, устроил резню в Москве, в одном только Китай-городе погибло 7 тысяч москвичей.
24 марта 1611 года к стенам Москвы подступили основные силы Первого ополчения Ляпунова. В апреле-мае ополченцами был освобождён Белый город, Земляной город и часть Китай-города. На «Совете всея земли» было выбрано временное правительство «Совет всей земли», во главе которого стояли Ляпунов, Трубецкой и Заруцкий. Совет собирал налоги, разбирал распри между дворянами. Однако в результате распри на военном совете восставших казаков Ляпунов был убит, а оставшиеся войска под предводительством Дмитрия Трубецкого и Заруцкого держали осаду Кремля до прихода второго ополчения.
Второе ополчение 1612 года возглавил нижегородский земский староста Кузьма Минин, который пригласил для предводительства военными операциями князя Пожарского. В феврале Второе ополчение двинулось в поход к столице.
Однако в марте подмосковный стан, оставшийся от Первого ополчения, присягнул Лжедмитрию III. Второе ополчение Минина и Пожарского не могло выступить к столице, пока там распоряжались сторонники самозванца.
В этих условиях лидеры второго ополчения сделали своей столицей Ярославль, где было создано такое же временное правительство, как у первого ополчения — «Совет всей земли». Ополчение простояло здесь четыре месяца, потому что надо было «строить» не только войско, но и «землю». Замосковные, волжские и города посылали в Ярославль свои военные силы и собранную казну. Кузьма Минин заново организовал систему управления территорией, отказавшейся признать власть Лжедмитрия III. Сам самозванец недолго продержался в Пскове. Псковский «вор» обложил подконтрольную им территорию огромными налогами. Кроме того, в отличие от своих предшественников, он оказался бездарным военным руководителем и не мог даже отогнать от Пскова польских рейдеров Лисовского. Против Лжедмитрия III возник заговор, самозванца пленили и отправили под конвоем в Москву, где он и погиб по дороге в результате нападения польских «воров».
думаю из за не соблюдения гигиены
Объяснение: