Дельфійським оракулом у сиву давнину було передбачено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася "Едесса", а люди її знали як місто, "багате на воду". Для самих македонян воно було "козячим містом", і вони називали його коротко - Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів - Олександр Великий.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір.
Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.
Афродита (A f r o d i t h) - богиня любви и красоты. Богиня малоазийского происхождения. Этимология этого негреческого имени богини не ясна. Существуют две версии происхождения Афродиты: согласно одной - поздней, она - дочь Зевса и океаниды Дионы; согласно другой, она родилась из крови оскопленного Кроном Урана, которая попала в море и образовала пену; отсюда ее прозвище "пенорожденная" и Анадиомена - "появившаяся на поверхности моря". Миф отражает древнее хтоническое происхождение богини, которое подтверждается также сообщением Гесиода, что вместе с Афродитой из крови Урана появились на свет эринии и гиганты (следовательно, Афродита старше Зевса и является одной из первичных хтонических сил) . Афродита обладала космическими функциями мощной, пронизывающей весь мир любви. Это ее воодушевляющее, вечно юное начало описано у Лукреция в поэме "О природе вещей". Афродита представлялась также как богиня плодородия, вечной весны и жизни. Отсюда эпитеты богини "Афродита в садах", "священносадовая", "Афродита в стеблях", "Афродита на лугах". Она всегда в окружении роз, миртов, анемонов, фиалок, нарциссов, лилий и в сопровождении харит, ор и нимф.
МЕСТО РОЖДЕНИЯ АФРОДИТЫОстров Кипр знаменит многими легендами, по одной из которых именно в этих местах была рождена Афродита. Имя богини происходит от греческого «афрос» , что означает «пена» . По преданию появилась богиня на пене, которую ветерок принес к побережью Кипра.
Сегодня Петру ту Ромиу, место, где была рождена эта богиня, притягивает влюбленных со всей планеты. Масса легенд и ритуалов связана с этим местом. Если, например, побывать у Камня Афродиты, то нужно отыскать камень в виде сердца. Все нашедшие смогут найти и сохранить свою любовь на протяжении всей жизни. Самое интересное, что камней в виде сердца на пляже достаточно много, и остается всего-то лишь его найти.
Наполеоне Буонапарте (так его имя произносилось на Корсике) свою профессиональную военную службу начал в 1785 году в чине младшего лейтенанта артиллерии; выдвинулся в период Великой французской революции, достигнув чина бригадного генерала (после взятия Тулона 18 декабря 1793 года). При Директории добился чина дивизионного генерала и должности командующего военными силами тыла (после разгрома мятежа 13 вандемьера 1795 года), а затем должности командующего Итальянской армией (назначен 2 марта 1796 года). В 1798—1799 годах возглавлял военную.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір.
Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.