Відповідь:
Объяснение: сарматов было социальное неравенство. Об этом говорит наличие богатых захоронений. В условиях первобытнообщинного строя все сарматы обладали равными правами. Все проблемы общины решались старейшинами и вождями совместно с членами рода, племени. Позже, во время расцвета военной демократии, важнейшие во внутренней и внешней политики рода-племени стали решаться в узком кругу вождей и старейшин, которые не считались с мнением общинников.
У сарматов военная демократия отличалась от подобной системы управления других кочевых племен. К примеру, у саков военная демократия была только для мужчин, а точнее – для мужчин, носивших оружие. А в сарматском обществе женщины тоже входили в военное сообщество племени. Доказательством тому могут служить многочисленные находки вооружения в женских погребениях. Поэтому военная демократия сарматов была равна как для мужчин, так и для женщин. В сарматском обществе женщина занимала более высокое положение, чем в аналогичных обществах кочевых племен того периода.
Древние писатели часто называют сарматов женоуправляемым народом. О сарматских женщинах-воительницах сообщали античные авторы, жившие в ту эпоху. Так, греческий историк Геродот отмечал, что их женщины «ездят верхом на охоту с мужьями и без них, выходят на войну и носят одинаковую с мужчинами одежду… Ни одна девушка не выходит замуж, пока не убьёт врага».
Геродот пересказал легенду об их происхождении от браков скифских юношей с амазонками – легендарным племенем женщин-воительниц. Эта легенда была призвана объяснить, почему савроматские женщины ездят верхом, владеют оружием наравне с мужчинами и даже замуж не выходят, пока в бою не убьют врага. Сарматские женщины-воительницы, вероятно, послужили основой древнегреческих легенд о загадочных амазонках.
Сарматские женщины могли возглавлять племена и исполнять жреческие функции. Показательно, что в могилу умершей женщины, даже девочки, нередко клали, кроме украшений, и предметы вооружения. Родовое кладбище, как правило, формировалось вокруг более раннего захоронения знатной женщины – предводительницы или жрицы, которую родичи почитали как праматерь.
Пояснення:
Історія до приходу персів
Золота чаша, близько 800 до н. е.
Перші археологічні залишки осідлих культур на території Ірану датуються 10-7 тис. до н. е. Протягом тисяч років до приходу персів різні культури існували на території Ірану, наприклад касити, джифроти та еламіти. Історія цих культур ще недостатньо вивчена.
Давні перси
Арійські народи мігрували в цю частину південно-західної Азії ще за 1500—1000 років до нашої ери. Вони, мабуть, управляли підкореними народами, які вже жили тут, і змішалися з ними, але їхня перевага в певних областях відмічена в назвах місцевостей Парсуа і Парсумаш. Ассирійські правителі в Х столітті до нашої ери здійснювали неодноразові набіги на ці землі, і сліди цієї експансії виявляються в легендах давніх персів. Є свідчення, що в VI ст. до нашої ери перси влаштувалися на території, відповідній сьогоднішньому Фарсу. Фарс (або Персія для греків) у ті часи був частиною Ассирійської імперії, такою ж як сусідня велика Мідія. Перські правителі, які стверджували, що вони є нащадками одного з Ахеменідів (або Хахаманешів), об'єдналися з мідійцями, які мали реальні можливості побудувати сильну державу в VII ст. до нашої ери. Мідійські племена об'єднав, створивши сильну державу і побудувавши місто Екбатана вождь на ім'я Дейока. Наступний мідійський цар, Фраорт, зі слів Геродота, підкорив чимало народів Азії і навіть ходив війною на Ассирію. Його наступник Хувахштра (Кіаксар) остаточно розгромив могутню Ассирійську державу. Помер Кіаксар у 584 р. до н. е. Його син Астіаг змушений був обороняти своє царство від персів. Після тривалого царювання (близько 30 років) Астіаг зазнав поразки у боротьбі з Киром — засновником перської держави.
Объяснение:
на данный электронный адрес Куйлик-5 6