XVIII веке основное население Кубани составляли адыги, или, как их называли, черкесы. Адыги жили семейными общинами, включавшими до 100 человек, и малыми семьями, насчитывавшими 5-8 человек. Главой семьи был мужчина - отец, а в его отсутствие - старший сын. Все важнейшие вопросы в семье и общине решали мужчины. Женщина не имела даже права садиться в присутствии мужчин, есть за одним столом с мужчинами при посторонних. Все заботы о семейном быте (уборка дома, приготовление пищи, уход за ребенком и т. д.) лежали на плечах женщины. Приусадебные огороды тоже обрабатывались в основном женщинами. Мужчины занимались охотой, торговлей, войной и обработкой полевых наделов, т. е. земель, находившихся за пределами аула.
В браки вступали по принципу сословного и социального равенства. Князья женились на княжнах, простолюдины - на женщинах простого происхождения. У адыгов господствовало единобрачие, хотя многоженство не воспрещалось. Браки между отдаленными родственниками считались противоестественными. Младший брат не мог жениться раньше старшего. Тот же обычай соблюдался и по женской линии: младшая сестра ждала, пока замуж выйдет старшая. Девушек выдавали замуж обычно в 16-18 лет. Мужчины женились значительно позже. В семейном быту господствовал так называемый обычай избегания. В присутствии родителей и старших муж избегал встреч и разговоров с женой. Переговоры о браке вели родственники жениха и невесты без участия последних.Чаще всего жених сам через друга-посредника искал согласия на брак любимой девушки. При получении благоприятного ответа к делу подключались родственники. Родители жениха за невесту платили брачный выкуп - калым. Калым, как правило, уплачивался лошадьми, овцами и т. д. Узы брака считались нерушимыми. В детях воспитывали трудолюбие, почитание старших, уважение к древним обычаям. Отец при посторонних лицах не ласкал детей, не брал их на руки, не называл их по именам. Широко было распространено умыкание (похищение) невесты женихом. Чаще всего это был своеобразный спектакль, когда о похищении знали заранее и сама невеста, и ее родители. Но были случаи похищения невесты вопреки воле ее родителей, заканчивавшиеся даже кровопролитием.
На свадьбу собирался весь аул. Жениха и невесту одаривали. Остроумные кавказские тосты, шутки, песни и танцы сопровождали свадебный пир. Адыги отличались радушием и гостеприимством. Даже незнакомого путника встречали как почетного гостя. Распространен был обычай куначества, т. е. дружбы между представителями разных племен и народов. Нередки были случаи куначества между черкесами и черноморцами. Дружеские отношения были у войскового судьи А. Головатого с бжедугским князем Батыр-Гиреем и натухайским князем Арслан-Гиреем. Кунаки друг другу даже в таком щепетильном деле, как изобличение воров среди своих соотечественников. Так, князь Калабат привел к черноморскому старшине своего сельчанина, который украл у казаков волов, и распорядился бросить связанного вора в Кубань.
Сохранившимся обычаем было аталычество, когда ребенка до совершеннолетия отдавали в другую семью на воспитание. Это связывало две семьи узами крепкой дружбы.
Девушек в горской семье обучали рукоделию, домоводству, всем премудростям ведения домашнего хозяйства. Мальчиков - военному искусству. А. В. Суворов неоднократно отмечал военное мастерство и бесстрашие черкесов.
Последнее было результатом не только многовековой традиции защищать свои земли от незваных "гостей", но и формировалось военным бытом адыгов, уделявших немало внимания физическому и ратному воспитанию юношей. С раннего детства адыги постигали военное мастерство: учились искусству верховой езды, владению различными видами оружия. Сила, ловкость, гибкость, сноровка вырабатывались с тренировок и состязаний. Любимыми соревнованиями были скачки, стрельба из лука, борьба.
Самобытной была материальная культура адыгов. Они строили обычно большие турлучные (из ветвей деревьев) дома без фундамента. Преимущество этих домов заключалось в том, что их можно было быстро восстановить или построить, а это немаловажно во времена частых войн и внутренних распрей. Прямо на полу у адыгов был открытый очаг. Женщины поддерживали постоянный огонь в очаге, на ночь засыпая горячие угольки золой, а утром разжигая их. Для гостей отводили специальную комнату, которая называлась кунацкой, или даже строили целый дом.
Живописной была одежда адыгов. Женщины носили длинные - до пят - платья и шаровары. Платье украшалось золотым или иным шитьем и затягивалось на талии красивым поясом. Женская одежда создавалась таким образом, чтобы подчеркнуть стройность и достоинство фигуры.
Наприкінці серпня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп і народний комісар закордонних справ СРСР В. Молотов підписали у Москві договір про ненапад та секретний протокол до нього, відмий під назвою пакт Молотова-Ріббентропа. У таємному протоколі Третій Рейх та СРСР поділили між собою сфери впливу в Центрально-Східній Європі. 1 вересня 1939 р. німецькі війська розпочали напад на Польщу. У відповідь на агресію Німеччини 4 вересня 1939 р. Великобританія та Франція оголосили їй війну. 17 вересня 1939 р. відповідно до укладеного пакту з Німеччиною Радянський Союз розпочав вторгнення на територію Польщі зі сходу, зайнявши Західну Україну та Білорусь. Ці події стали початком Другої світової війни.
Новий радянсько-німецький договір від 28 вересня 1939 р., підписаний у Москві, закріпив кордони між СРСР та Німеччиною вздовж річок Сян і Буг. На західних землях колишньої польської держави нацисти утворили Генерал-губернаторство, до складу якої увійшли українські Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя. Більшовики окупували Галичину і Волинь. У 1940 р. до СРСР були приєднані Бессарабія та Північна Буковина. Відбулася "радянізація" новоприєднаних територій, що супроводжувалась репресивними заходами. 22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз. Почалася німецько-радянська війна.
Від початку воєнних дій Червона армія зазнала значних втрат через стратегічні прорахунки радянського командування та непідготовленість до ведення оборонних дій. До середини липня 1941 р. частини вермахту із союзницькими військами Румунії та Угорщини захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію; у середині серпня окупували Правобережну Україну, у вересні зайняли Київ і Полтаву, а вже в середині жовтня 1941 р. – Харків та Донбас. У липні 1942 р. була окупована вся територія України.
Під час відступу більшовики застосували тактику "спаленої землі": руйнували промислові об’єкти, харчові запаси, залізниці, розстрілювали тисячі людей. Зокрема, за підрахунками дослідників О. Романіва та І. Федущак, влітку 1941 р. через неможливість евакуації в'язнів більшовики замордували близько 22 тис. людей, яких утримували у тюрмах Західної України.
Німецька окупація України 1941–1944 рр. принесла нові лихоліття для населення. Нацисти вважали територію Східної Європи, в тому числі Україну, життєвим для німецького народу. Плани щодо цієї території були викладені у генеральному плані "Ост", відповідно до якого після перемоги Німеччини у війні нацисти мали провести зачистку території Східної Європи від "неарійського елементу" та колонізовувати захоплені землі.
Окуповані території нацисти освоювали шляхом етноциду і терору, в результаті якого було майже повністю винищене єврейське та циганське населення. Майже 2,4 млн осіб, більшість з яких – українці, були вивезені на примусові роботи до Німеччини (т. зв. остарбайтери). Близько 6 млн українців служило у збройних силах антигітлерівської коаліції, понад 4 млн з них загинуло.
Для здійснення своїх планів Німеччина провела поділ українських земель: дистрикт Галичина (увійшов до складу Генерал-губернаторства 1 серпня 1941 р.), рейхскомісаріат "Україна" (Правобережжя разом з Волинню, більша частина Лівобережжя, а також прилеглі до Криму області), українські землі під румунською окупацією (Північна Буковина, частина Бессарабії та Трансністрія – румунська область з центром в Одесі), а також Закарпаття, яке входило до складу Угорщини. Прифронтовими областями керувала німецька військова адміністрація.
У перші місяці війни СРСР втрачав велику кількість солдат. Німці успішно вглиб території, хоча і не так блискавично як планували. У грудні 1941 р. частини вермахту зазнали першої поразки під Москвою. Внаслідок успішного контрнаступу Червона армія відкинула німецькі війська на 400 км. Проте 1942 р. під Харковом німці оточили та знищили три армії Південно-Західного фронту (21-шу, 28-му та 38-му). Це був один із найбільших військових провалів СРСР у роки війни.
Переломною подією у війні стала Сталінградська битва 17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р. Після перемоги на Курській Дузі в липні-серпні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, а невдовзі звільнили Лівобережну Україну та Донбас. 6 листопада 1943 р. ціною 417 тис. життів був звільнений Київ. У жовтні 1944 р. вся українська територія була звільнена від німецьких окупантів.
У тому ж 1942 р. керівництво ОУН(б) прийняло рішення про формування збройних загонів самооборони. Загони мали захищати населення від німецьких, польських та радянських військових формувань. ОУН виробила свою стратегію ведення боротьби: в стані озброєного нейтралітету дочекатися закінчення війни і боротися з виснаженими окупантами за незалежну Україну. З 1943 р. всі загони української самооборони отримали назву Українська повстанська армія (УПА