2.владимиро-суздальское княжество: окраина киевского государства, отдаленное и изолированное – отсюда более медленные темпы развития и христианизации; мало города. центр изначально – ростов – племенной центр вятиче. очевидно, родоплеменными традициями можно объяснить устойчивую оппозиционность ростовкого боярства пришлым князьям.
земли менее плодородны, чем на юге. но приемущества – богатые заливные луга, широкое ополье – подзолистые поля близ леов, леса, озера, реки. климат суровый, но нормальые урожаи зерновых+рыболовство, скотоводство, лесные помыслы.
развивались горо, так как торг. пути: ростов, сущдаль, ярославль, муром, рязань. сюда колонизация из-за кочевников, недостатки края – отдаленность и дикость – теперь приемущества: расстояния, леса = преграда для половцев.
князья довольно позно обратили внимание на залесский край, престолы малопрестижны, для младших в роду. лишь при мономахе- начало возвышения.
владимиросуздальска русь – наследственная ! отчина» мономаховичей, внуки и правнуки мономаха как свои кн. воспринимались.
более позднее освоение→многие города обязаны возникновением деятельности князя, еще не сложилисиь крепкие вечевые порядки, традиции. переселенцы – в зависимости от князя. местное боярство несильно. дружинники, появлявшиеся вместе с мономаховичами получали землю от них = сильная кн.власть. +сами кн. честолюбивые, жестокие, властныею
1й самаостоятельный кн. – юрий долгорукий (сын мономаха) – хотел в киеве вокняжиться, протягивал длинные ручонки к чужим землям, чтобы до киева дотянуться. при нем княжество стало обширным и независимым, боролись с волжской булгарией, она хотела контр.торг.на волге. – а против половцев не выступали = политика без оглаядки на киев. +осн.дмитров, звенигород, юрьев-польский, москва 1147. дважды занимал киевский престо. 1й раз – изгнан, 1155 – киев.кн.
расцвет – при сыновьях: адндрей и всеволод.
тенденция к сильной княжеской власти. вотчинного хозяйства развита слабее, чем на юге. князья обустроили земли, владельцы. там появляется термин государь = процесс окняжения земли. юрий долгорукий – кучка, 1147 г.
Іран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).
Был Первым Канцлером Германской Империи. Германской Империи-Прусии. Унификация Законодательств, "закон о социалитах",осуществивший план объединения Германии по малогерманскому пути.