Liberum veto — принцип одноголосного прийняття рішень, який в головних рисах утвердився у сеймовій практиці Речі Посполитої наприкінці XVI ст. Полягав у збереженні за меншістю права не допустити затвердження обговорюваного закону. liberum veto — право кожного депутата своїм вето зупинити діяльність сейму з анулюванням усіх раніше затверджених цим же сеймом положень (скасоване 1791 р.). За підрахунками В. Чаплинського через протести меншості у 1550–1600 рр. скінчилися безрезультатно 9 із 40 сеймів, у 1600–1650 рр. — 6 із 46; у другій половині XVII ст. число зірваних сеймів зросло до 35%.
Слід враховувати, що «liberum veto» не було насправді настільки руйнівним як це часто змальовується в публіцистиці. Це був робочий інструмент за системи прийняття одноголосних рішень. Оскільки багато людей ніяк не можуть мати однакову думку, то подібна одностайність досягалася за рахунок прийняття взаємоузгоджених компромісних рішень, консенсусу. Основна сеймова діяльність таким чином переміщалася в кулуари і полягала в узгодженні позицій та вироблені прийняттного для всіх рішення. Хоч формально «liberum veto» накладалося одним послом (депутатом) сейму, але насправді за кожним таким одинаком стояла значна, опозиційна до більшості група.
Тадеуш Рейтан вважається одним з останніх, хто позитивно застосовував вето «Liberum veto»
аніж полоненим бути".
"Слово..."
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою.