Эпохе Нового времени предшествовала не эпоха Возрождения, как утверждается в поверхностных исследованиях. По мнению Б.Ф. Порш-нева, ни хронологически, ни стадиально Возрождение не следует на смену феодальному средневековью. Напротив, правильнее говорить о большом трехсотлетнем периоде, принадлежащем одновременно и истории средних веков, и истории Нового времени» [1]. Процесс становления Нового времени происходил в острой борьбе между структурами и ценностями Средневековья, которое обладало огромными внутренними резервами, ренессансно-гуманисти-ческой культурой и различными формами «свободомыслия» XVII в. [1]. Ренессансная культура, несмотря на свои яркие достижения, была неустойчивой. Она не выработала фундаментальных идей и ценностей, подобных тем, которые были в Средневековье, и которые затем сформировало Новое время. Эта культура «во многом подгот овила (во всяком случае - расчистила) почву для культ у-ры и цивилизации Нового времени, но, как т аковая, она родилась и умерла в пределах средневековой цивилизации»
У період XV—XVI ст. в українському суспільстві формуються верстви, що мають — свої привілеї, юридично закріплені права й обов’язки.
Верхівку українського суспільства становила шляхта, формування якої продовжувалося до XVI ст. Це був замкнутий привілейований стан, представлений династіями Острозьких, Вишневецьких, Збаразьких, Коредьких та ін.
У суспільстві роль шляхти визначалася наявністю великої земельної власності.
Дрібна шляхта володіла вотчинами, мала право приватної власності. Проте частина дрібних шляхтичів за право володіння землею мусили нести військову повинність.
Особливу роль у житті українського суспільства відігравало духівництво, яке не підлягало світському суду. Священиків судив Суд єпископа. Духівництво було численним і складало майже десяту частину населення. Воно поділялося на дві категорії: біле (світські священики) і чорне (ченці й черниці). Багато українців шукали розраду в церкві, що стала центром громадського життя.
У період перебування українських земель у складі Литовського князівства православна церква мала великі привілеї.