Установіть хронологічну послідовність подій. А обрання Бориса Годунова царем Б початок правління династії Романових В опричнина Г початок правління Івана IV Грозного
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.
Первые очаги цивилизации городского типа в древнем китае начали возникать во ii тысячелетии до н.э. на обширной территории между реками янцзы и хуанхэ. здесь издавна проживали земледельческие племена, которые постепенно расселились на равнинной части современного китая. древнекитайская земледельческая цивилизав связи с усложнением функций в чжоусском китае формируется еще одно привилегированное сословие — чиновничество, существующее за счет рентыналога, получаемой в форме «кормления» с определенных общин, территорий. несмотря на качественные изменения жизни, процесс образования классов в древнем китае шел медленно. основная эксплуатируемая масса населения не была однородной ни с классовой, ни с сословной точек зрения. в нее входили работники, лишенные полностью или в значительной мере собственности на землю и на другие средства производства, арендаторы-издольщики из свободных безземельных и малоземельных крестьян, рабы, наемные работники. эксплуататорский социальный слой также был неоднороден. он состоял из титулованной знати, ранжированного чиновничества и незнатных крупных землевладельцев и купцов. различия между вышеуказанными общественными слоями находили выражение и в праве. «благородные» противопоставлялись законом и традицией как «подлым» (бесправным рабам, крепостным, оброчным невольникам), так и «простонародью» (свободному крестьянству, ремесленникам).ция развивалась на самостоятельной этнической основе, почти не соприкасаясь с другими . она пережила многочисленные военные нашествия, однако ее цивилизационные компоненты — политико-территориальная замкнутость и закрытость, традиционное преобладание сельскохозяйственного сектора в — остались неизменными. государственности китая, или, как с давних времен назвали ее сами китайцы, чжунго — поднебесной империи, ведет свое начало со ii тысячелетия до н.э. можно выделить четыре периода в развитии страны, каждый из которых связан с правлением определенной династии: период шан (инь) (xviii—xii вв. до н. период чжоу (xii—iii вв. до н. периоды цинь и хань (iii в. до н.э. — iii в. н.
Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.