Современники называли XVII век бунташным. Характерная черта этого времени – восстания в городах и на окраинах государства.
Причины народных выступлений:
Рост военных расходов, который заставляет правительство Алексея Михайловича вводить все новые формы податей.
Общее усиление контроля государства над обществом. Закрепощение крестьян.
Церковная реформа. Многие народные восстания стали частью раскольничьего движения.
В середине 1640-х гг. была введена высокая пошлина на соль, которая из-за этого резко выросла в цене. В 1647 г. правительство отказалось от соляной пошлины; тем не менее, в 1648 г. вспыхнул «Соляной бунт» , направленный против инициаторов ее введения: боярина Морозова, городского головы Шакловитого, думного дьячка Чистого, гостя (купца, занимающегося внешней торговлей) Василия Шорина и других. Бунт поддержали стрельцы, также пострадавшие от повышения цен на соль и давно не получавшие жалование. Застигнутое врасплох правительство выдало или казнило большинство ненавистных толпе деятелей.
В 1650 г. начинается восстание в Пскове. Оно было подавлено одним из соратников Алексея Михайловича боярином А. Л. Ординым-Нащекиным.
В 1662 г. правительство, испытывавшее острый недостаток в драгоценных металлах, попыталось заменить серебряную монету медной. Все свои платежи оно вело медными деньгами, а налоги собирало серебряными. Такая политика стала причиной «Медного бунта» В июле 1662 г. возбужденная толпа ворвалась в село Коломенское – летнюю резиденцию Алексея Михайловича, стрельцы с трудом справились с восставшими. Власть временно отказалась от выпуска медной монеты.
С середины XVII в. , в связи с поиском в южных районах беглых крестьян, осложнились отношения правительства с донским казачеством. Постоянные конфликты между ними привели к казачьему восстанию Степана Разина.
На первом этапе восстания (1669-1670 гг. – т. н. Поход за зипунами) – Разин совершает грабительские походы в Персию и нападает на торговые караваны. Разграбив западное побережье Каспийского моря, Разин вернулся в Астрахань с большой добычей и славой непобедимого вождя.
Весной 1670 г. начался второй этап восстания. Разин открыто выступил против царского правительства. Участие в его войске крестьян придало походу антикрепостнический характер, поэтому его с оговорками можно назвать крестьянской войной. Захватив в апреле Царицын, Разин в июне вернулся в Астрахань и провозгласил здесь свою власть. Летом 1670 г. на сторону Разина перешли Саратов и Самара, крестьянские волнения, таким образом, охватили огромную территорию. Только под Симбирском большая, но плохо обученная и вооруженная крестьянская армия была разбита. Разин бежал на Дон где был схвачен и выдан властям богатыми (домовитыми) казаками. В 1671 г. Степан Разин был казнен в Москве.
Еще одним народным выступлением стало Соловецкое восстание 1667-1676 гг. – одна из самых ярких страниц истории Раскола. Носившее чисто антиреформенный характер, восстание было подавленно только после предательства одного из защитников Соловецкого монастыря.
На западном направлении стержнем внешней политики были отношения России с Речью Посполитой. При характеристике этого направления следует особо остановиться на освободительном антипольском движении под руководством Богдана Хмельницкого. Абитуриент должен показать значение присоединения Левобережной Украины к России.
На южном направлении Россия имела дело с Крымским ханством и Османской империей.
При изучении вопроса о присоединении Восточной Сибири к России необходимо уделить внимание фактам, связанным с освоением Сибири в XVII веке, подчеркнуть важную роль русских «землепроходцев» в открытии и заселении новых земель, в приобщении народов Сибири к русской культуре.Источник: Как готовиться к ЕГЭ История России Мишин В. М
Объяснение:
Відповідь:
Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV - ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.
Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.
Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.
Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.
Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.
Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство - звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу.
Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, вс та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.
Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату.
Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.
З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320-1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету - Матвієм з Янова (1350-1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.
У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри-послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320-1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.
Пояснення:
1)желание сместить из властных структур чингизидов.
2)необходимость введения системы единого налогообложения.
Только 2 знаю